Розділ 1: Тінь минулого

Нікс Вальтер прокинувся, як завжди, на світанку. Його квартира була невеликою, обставленою мінімалістичною меблями, вишуканими, але без надмірної розкоші. Вікна відкривали вигляд на затишне подвір'я, де звуки міста залишалися віддаленими, а в повітрі витає запах ранкової роси. Його кімната була сповнена запахом старого дерева та свіжо змеленої кави — єдиний запах, що приносив йому спокій, хоч і нагадував про незавершене. Кожен день починався однаково, і він намагався не звертати увагу на амулет, що висів на шиї. Його тяжкість була знайома, але він не шукав відповіді на питання, які цей камінь викликав. Усе, що Нікс бажав, це забути — хоча внутрішній голос постійно нагадував про небезпеку, що підкрадається.

Він давно не помічав, як швидко тече час. Минули роки, а кав'ярня "Туман" залишалась для нього острівцем спокою серед океану міського шуму. Це було його місце, де не можна було втекти від реальності, але можна було знайти заспокоєння. Бариста — його роль у світі, яка не вимагала великих емоцій чи переживань. Тільки коло тих, хто приходив щодня, підкріплювалося звичними розмовами та проханнями, але й тут був натяк на щось більше. Нікс знав, як змінюється атмосфера кав'ярні, коли люди не просто п'ють каву, а намагаються знайти якусь внутрішню гармонію.

З самого ранку перші відвідувачі почали заповнювати "Туман". І хоча це місце було затишним і невеликим, атмосфера тут була якось чарівна. Вітрини були прикрашені зеленими рослинами, створюючи відчуття, що час зупинився, а всі навколишні турботи залишались за дверима. Часом Нікс відчував, як у повітрі витає не тільки запах кави, але й тонкий аромат чогось магічного. Він відчував це не тільки в повітрі, а й в реакціях людей навколо. Якось йому здавалося, що всі вони прийшли сюди не тільки за чашкою гарячого напою, а й шукаючи щось більше — теплоту, розраду чи навіть магію, яку він сам давно забув.

— Лате, як завжди? — його питання було звичним, але він міг відчути, як його погляд мимоволі затримався на Кейт Картер, яка увійшла, вперше за довгий час виглядаючи не так, як завжди. В її очах не було іскорки мрійливості, що завжди привертала його увагу. Тепер вона виглядала більше розгубленою, у її погляді було щось, що нагадувало йому відбитки власних втрат.

Кейт не відповіла одразу, а сіла на своє звичне місце біля вікна, де сонце ледь пробивалося через затягнуті хмарами небо. Вона знову подивилася на нього, мовчки, з тим самим виразом обличчя, якого Нікс боявся: вираз, що виражав біль, прихований за маскою буденних жестів.

В цей час у кав’ярні вже почали з’являтися постійні клієнти. Степан, літній чоловік, що завжди приходив вранці за чашкою чорної кави без цукру, похмуро поглядав на Кейт, як завжди, зі своєю звичкою вчити життя молодших. Він давно помітив, що Нікс стає замкнутішим, але не мав наміру втручатися.

Знову й знову двері кав'ярні відчинялися, і щоденні відвідувачі заходили. Сергій, художник, завжди проводив тут годину-другу, розмірковуючи над своїми картинами та не забуваючи залишати чималу чайову. Він часто шукав натхнення в цих стінах, що завжди приховували більше, ніж здавалось на перший погляд.

Але сьогодні було інакше. Нікс підсвідомо відчував, що це не просто ще одна зміна. Щось було не так, але він не міг сказати що саме. Однак, він точно знав: це був той день, коли магія могла прокинутись. І хоча він намагався її не помічати, вона існувала, мов тінь, що не залишає його. Ще з дитинства він відчував її кожного разу, коли звертав увагу на дрібниці — коли звичайний чай здавався йому особливим, коли кожен клієнт приходив сюди не просто за кавою, а за чимось більшим. І, можливо, сьогодні в цих стінах відбудеться щось значуще.

Кейт нарешті заговорила, порушуючи тишу, яка витала в кав'ярні.

— Він мене покинув… — її слова були важкими, як камінь, що впав на її серце. Вона намагалася тримати себе в руках, але це було очевидно — кожне її слово, кожен погляд був поранений. — Тобто… він просто вирішив, що більше не хоче бути зі мною.

Нікс не знав, що сказати. Він бачив, як змінюється її вираз, як зміна настрою відображалась у її погляді. Це нагадувало йому щось із його минулого — втрати, зради, розриви, що лишали свій відбиток у душі. І хоча він не хотів розповідати про себе, він відчував, що ці слова між ними мають більше значення, ніж просто співчуття.

— Можливо, я просто занадто вірю в людей… — прошепотіла вона, і її голос звучав, немов із глибини якоїсь темної, холодної ями. — Сподіваюся, що це лише тимчасово. Я завжди думаю, що зможу змінити ситуацію, але інколи це просто не виходить.

Нікс мовчав, відчуваючи, як ці слова потихеньку відкривають щось глибоке всередині. Вона була тут не просто за чашкою кави. Вона була тут, шукаючи прихисток, як і він колись. У ці моменти йому важко було розрізнити, де кінчається його власна біль, а де починається її.

— Якщо хочеш, можеш залишитися. Мене це не турбує. Ти завжди можеш знайти спокій тут, — сказав він тихо, розуміючи, що це був не лише жест ввічливості, але й щось більше.

І хоча Кейт не сказала багато, її очі змінювались. Нікс зрозумів, що вона шукає тут не лише притулок. Її присутність мала значення — вона була тією ниткою, яка пов'язувала його із зовнішнім світом, хоча він намагався від нього втекти.

Він спостерігав, як Кейт випиває свій лате, її погляд спрямований у вікно, на дощ, що падає, мов застигла тінь її думок. І хоча цей день здавався звичайним, Нікс відчував, що в ньому є щось більше. Його магія, його тінь, і навіть звичайна кава — все це складалося в щось більше.

Кейт повільно попивала свою каву, вдивляючись у пітніло-розмиті вікна кав'ярні, через які капали дощові краплі. Вони скидалися на маленькі сльози, що розтягувалися по склу, залишаючи після себе лише смужки, що нагадували про невідомі страждання. Нікс помітив, як її пальці тремтіли, коли вона тримала чашку.

Він не був готовий ставати частиною її болю. І все ж, його внутрішнє відчуття — це було більше, ніж просто бажання допомогти. Вона була частиною чогось значущого, і він не міг цього пояснити. Щось у її очах було дивно знайоме, наче він бачив це в комусь іншому, десь давно, у іншому житті.