4

Вихідні провела безвилазно вдома. Свєтка тільки забігала кілька разів переконатися, що зі мною все гаразд. Ні, не все було гаразд, але напружувати своїми душевними муками нікого не буду. Особисте — це не те, що відбувається в ліжку. Про ці дії в принципі всім відомо в деталях. Воістину особисте залишається в душі кожного з нас. І моя душа ридала.

Однак черговий понеділок був неминучим. Посмішка — обов'язкова частина дрес-коду в будь-якому колективі. А настрій у співробітників завжди має бути гарний, що б там не відбувалося за порогом робочого простору. Та й що, власне, відбувається? Ну снився мені якийсь чоловік. Виявилося, що він цілком собі існує в реальності. Але сни сильно запізнилися, бо він уже одружений. Ну й іди собі далі.

Переконала себе, зробила глибокий вдих і сіла за вичитку чергового «шедевра» сучасної літератури, відзначаючи помилки на кожній сторінці історії, де він хотів її, а вона хотіла його, але вони ніяк не могли втілити бажання в реальність.

До вечора внутрішній плач переміг. Відклала ручку вбік, затулила обличчя руками. Шеф вирішив, що болить голова, зглянувся, відпустив додому раніше. А даремно.

Сиділа б ще на роботі, не побачила б, як Гліб вивозить із під'їзду свою дружину в інвалідному візку. Дбайливо, але водночас відсторонено пересаджує в машину. Складає інвалідне крісло й прибирає в багажник. А потім зустрічається зі мною поглядом.

Дивиться болісно, зацьковано й трішки звинувачувально. Чи мені знову тільки здалося?

Я прискорюю крок, ввічливо вітаюся з ними обома й знаходжу притулок у під'їзді. Часто дихаю, притулившись до металевих дверей, поки нарешті вереск коліс не сповіщає про їхній від'їзд.

Зробивши глибокий вдих, починаю своє сходження до острівця безпеки. Тільки вдома ніхто не посміє образити мене. Так я думаю до самої ночі, коли о другій п'ятнадцять різко схоплююся з ліжка від неприємного шиплячого звуку, що лякає.

Причину виявляю майже одразу. Відважно схопившись за маленьку лампу, що стоїть на тумбочці біля ліжка, крадуся власною квартирою, боячись зустрітися з невідомим чудовиськом. Живе, звісно ж, під моїм ліжком. А вночі вирішило пройтися просто, ноги розім'яти, до холодильника зазирнути. Навіщось же там повісили лампочку.

Яке жорстоке розчарування! Чудовисько скасовується так само, як і велике світле почуття. Просто трубу прорвало на кухні. Просто?

Зрозумівши, що трапилося, починаю метатися в пошуках рушників, якими можна осушити персональну Венецію в моїй щойно відремонтованій кухні. Брязкаю залізним відром, притягненим з балкона. Добре, що Свєтка переконала не викидати його після ремонту.

Але води занадто багато, а мене занадто мало для такої Сізіфової праці. Точно, зурочив хтось. Знати б хто і чим від цієї низки напастей відкупитися.

Аварійна служба відправляє мене слухати «Summertime» і без кінця натискати на цифри в режимі тонового набору. Кинувши марні спроби достукатися до них і отримати екстрену допомогу, відчайдушно затикаю останньою сухою ганчіркою дірку невідомого походження, і мчу за підмогою. Доведеться будити Свєтку. У неї один із колишніх залицяльників — сантехнік. А вона з усіма ними в дружніх стосунках. Повинен допомогти, навіть серед ночі.

Ривком відчиняю двері й завмираю на порозі власної квартири з відкритим від здивування ротом.

— Що в тебе сталося, Дашо? — зі спокоєм удава, але зведеними на переніссі бровами, запитує сусід зверху.

Спеціально так його називаю тепер, навіть подумки. Намагаюся тримати дистанцію. А він, як на зло, її стирає.

— Трубу прорвало, — бекаю незрозуміло.

Він киває й піднімається на свій поверх. Серйозно? Просто запитати заходив? Ну так, напевно, його дружині шум заважає. Ось і переполошився. А я, дурна, вирішила, що про мене хвилювався.

Свєтка не відповідає. Сповзаю спиною по її дверях, боячись навіть подумати, у що мені виллється новий ремонт не тільки у мене, а й у сусідів знизу. Навіщо взагалі існують екстрені служби, якщо в них усе меню автоматичне?

— Не сидіть на цементі, небезпечно, — коротко каже Гліб, з'являючись перед моєю здивованою моською з інструментами в руках, і впевнено прямує до моєї кухні.

Відчайдушно дякуючи небесам за нежданого рятівника, мчуся слідом. Поки не передумав. Молюся, щоб інструментами користуватися вмів. Бо... плавали, знаємо. Колишній інструментів зібрав три шикарні професійні валізи. Навіть знав, як яка називається і для чого призначена. Ось тільки поличку на кухні прикручувати довелося мені.

Стою осторонь, милуюся впевненими рухами мого нічного сантехніка. Захоплено оглядаю результат його праці.

— Воду я перекрив, латку поставив. Зараз напишемо оголошення, що аварія, щоб сусіди не сварилися. А ви зранку викликайте ремонтників.

Встає і стикається ніс до носа зі мною. Майже не дихаю, боячись злякати мить. Встигаю порахувати до трьох на момент, коли Гліб раптово згрібає мене в оберемок, з дзвоном кидаючи інструменти.

Соромно подумала, що Олена не застане нас просто тому, що не зможе сама спуститися. Але палкі обійми і жагучий поцілунок перериває Свєта. Вона таки прокинулася від наведеного мною шуму. Побачила відчинені двері до квартири, примчала рятувати від біди. Сонна, в халаті, з бігуді.