Глава 13

Елвард приставив до Зореяни кількох охоронців, звелів очей не спускати з нареченої. Звісно, хвилювався за її життя, ба більше, після підступів Мерланди. Хоч донька герцога Оґвінського і покинула замок, проте окрім неї ще неодмінно знайдуться вороги в майбутньої королеви.

Накинувши плащ, Зореяна у супроводі мовчазних охоронців попрямувала до місцевого храму Чорнобога. Цей храм був зведений з каменю неподалік від центральної площі міста Чорнгорд і являв собою окрему циліндричну вежу з вузенькими вікнами. На першому поверсі в просторій залі відбувалися богослужіння, а на верхніх поверхах в маленьких келіях мешкали жерці. Під вежею розташовувалося підземне сховище, де зберігалися древні літописи, різноманітні важливі рукописи й артефакти. Насправді Зореяна воліла ознайомитися з літописом темних, оскільки серцем відчувала, що знає правду лише частково. Звісно, в кожного та правда своя. Щоб остаточно покласти край ворожнечі між світлими і темними, варто копати глибше.

Коли Зореяна у супроводі охоронців увійшла до зали храму, до неї відразу наблизився худорлявий жрець в чорній оксамитовій мантії, на тлі якої виблискували золотисті руни.

— Ваша Високосте, — блимнувши з неприхованою цікавістю карими очима, жрець шанобливо вклонився. — Матиму за честь показати вам наш храм, також можете помолитися Чорнобогу біля вівтаря… Наш бог всемогутній, справедливий! Він неодмінно вислухає вас, благословить…

— Дякую, вельмишановний служителю, — хоч і ввічливо посміхнулася жерцю, проте в цьому храмі почувалася ніяково. Атмосфера в залі для богослужінь здавалася понурою, можливо таке відчуття виникало через надто темний інтер’єр. В численних кам’яних нішах мерехтіли маленькі лампадки, надаючи храму певної таємничості. — Насправді волію ознайомитися з древнім літописом, чи дозволите? — запитливо вигнула брову.

— Авжеж… Саме вам, як майбутній королеві, це дозволено. Звелю молодшому служителю, щоб приніс зі сховища літопис, а ви зачекайте, — стримано кивнув на дерев’яну лавку біля стіни.

За кілька хвилин жрець простягнув Зореяні величезний фоліант в палітурці з червоного оксамиту. Опустившись на лавку, Зореяна обережно узяла ту святиню. Благоговійно розгорнувши фоліант, вже й не зважала на застиглого поряд жерця та мовчазних охоронців. Так, інформації чимало, знадобиться час, щоб ретельно з нею ознайомитися. Принцеса була освіченою та знала рунічне письмо темних. Як виявилося, її цікавили не лише гарні сукні й прикраси, також мала жагу до знань і таємниць. Повільно, напружено гортаючи сторінки літопису, шукала бодай якусь інформацію про Пектораль Життя та взаємодію світлих і темних. Уважно вивчаючи фоліант, дізналася, що пектораль дійсно знайшли світлі маги в Смарагдовому Лісі кілька століть тому. Що ж, це також і зазначено у літописі світлих… Гортаючи сторінки з шорсткого пергаменту, натрапила на дивні слова, схожі на якесь загадкове пророцтво…

«І настане той день, коли Дар Богів торкнеться її шкіри… Він простягне той Дар, а вона смиренно прийме його у взаємній любові… Світло й темрява об’єднаються в одне ціле та настане мир. Навіть боги очікують на це єднання, благословенне коханням. І відтак зміниться світ, у якому запанує злагода. Зміниться сутність кожного мага…»

Зупинившись поглядом на цих рядках, Зореяна перечитувала їх, намагаючись збагнути зміст. Як виявилося, навіть жрець не міг це розтлумачити, лише знизував плечима. Дар Богів… Про що йдеться?

— Вочевидь, йдеться про благословення Чорнобога, на яке ми всі сподіваємося, — жрець задумливо виказував власне припущення, проте принцесу ця відповідь не влаштовувала. Насправді відчувала, що в цих словах літопису криється якась важлива таємниця, яку досі ніхто не зумів розгадати.

Подякувавши жерцю, Зореяна сутужно зітхнула та оглянувши храм, за годину покинула приміщення у супроводі охоронців. Крокуючи алеями до замку, напружено метикувала над цим дивним пророцтвом, ночами не спатиме. Геть вже й не думала про те, що за кілька днів весілля… Весілля! Авжеж, варто зосередитися на цій знаменній події. Ба більше, попереду перша шлюбна ніч!

Отож, настав той день... День весілля Елварда й Зореяни. Вранці крізь портал прибули поважні гості з Лайтленда. Як завше, королева Фрідвальда сяяла в розкішному вбранні, поряд спостерігався ошатно вбраний герцог Бертґор, також на свято завітав і молодший брат Зореяни, Кромвальд. Зустрівши прибулих світлих, управителька Доріс супроводила їх до замку, до окремих гостьових кімнат. На центральній площі міста Чорнгорд вже збиралися маги-простолюдини, адже королівські кухари пригощатимуть усіх елем, паляницями та запеченим м’ясом.

Для молодят в замку підготували окремі подружні покої. Звісно, Зореяна помітно хвилювалася, проте намагалася не виказувати емоцій. Біля храму Чорнобога зібрався численний натовп, адже попереду церемонія єднання. Згідно з традиціями Блеквілгарда, Елвард очікував на наречену біля вівтаря. Чоловік красувався в сорочці з чорного шовку, гаптованій золотистими візерунками та в шкіряних штанах, на кремезні плечі спадали довгі смоляні коси. Застигши кремезною скелею, невідривно споглядав наречену, яка повільно, граційно наближалася в супроводі матері-королеви та герцога Бертґора. В сукні з білого атласу схожа на справжню богиню! На зап’ястках і шиї виблискували дорогоцінні прикраси, весільні дарунки короля. Коси служниці зібрали у високу зачіску й оздобили золотистою сіткою.

А Зореяна невідворотно прямувала назустріч долі на ватяних ногах, почуваючись розмінною монетою. Не таким уявляла цей важливий день, не таким… Як же воліла, щоб до вівтаря супроводжував рідний батько-король, благословляючи шлюб з тим, кого б кохала насправді! На жаль, реальність інша. Наразі Елвард не схожий на закоханого, в блакиті очей відчувався холод з часткою похмурої рішучості. Загадковий, недосяжний чужинець, якого цікавить лише влада та благополуччя власного королівства.

— Вітаю, сестро… Незабаром станеш королевою, — пошепки мовив Кромвальд й стиха реготнув. — Ти хоч посміхнися, бо таке враження, буцімто прямуєш на страту, — наче масла у вогонь підливав, та краще би мовчав! У відповідь Зореяна лише злісно на нього глипнула й стиснула губи. А мати? Здавалося, їй геть байдуже до емоцій рідної доньки. Навіть не глянула в бік нареченої. Гордовито задерши підборіддя, крокувала поряд.