Глава 12

Вранці опісля трапези делегація світлих попрямувала за межі фортеці з наміром створити портал й повернутися до Лайтленда. Стримано обійнявши на прощання Зореяну, мати-королева запевнила, що за тиждень прибуде на весілля з Кромвальдом та герцогом Бертґором у супроводі свити, знаменну подію Елвард волів святкувати в замку Чорнгорда. Організацію свята він довірив управительці Доріс. Хоч ця жіночка у присутності Зореяни інколи не приховувала відвертого невдоволення, проте старанно виконувала накази короля. До пошиття весільного вбрання долучила найкращих кравчинь, звеліла кухарками до бенкетного столу готувати численні страви.

Щоранку Елвард прямував за мури фортеці, де тренувався з воїнами в полі. У замку з’являвся вже на обід, трапезуючи в товаристві нареченої та вельможних підданців. Під час недовгих розмов з Зореяною виказував стриманість, поводився відсторонено. В блакиті його холодного погляду відчувалася неприхована недовіра, вочевидь вважав, що принцеса зазіхала на життя Мерланди, вдаючись до підступів. Чи допитував Карвілію? Зважаючи на те, що наложниця й досі перебувала в замку та почувалася впевнено, її вину не доведено. Зуміла переконати короля чи дійсно не причетна до злочину?

Звісно, Зореяна також не гаяла часу. У супроводі Доріс та кількох охоронців оглядала замок, також територію Чорнгорда. Водночас скрушно хитала головою, оцінюючи об’єм роботи. А роботи чимало! Принцеса воліла привести тут усе до ладу, покращити побут місцевих мешканців. На її побажання й зауваження Доріс лише злісно, скептично хмикала.

— В замку необхідно облаштувати загальну купальню, також купальня не завадить і в казармі, — рішуче промовляла до насупленої управительки. — Ще б не завадило побудувати миловарню та кілька крамниць, де продаватимуть цілющі зілля й засоби догляду за шкірою, за волоссям… 

— Ваша… Високосте, нас усе тут влаштовує, досі якось жили… — Доріс гадала, що тим розніженим світлим важко догодити. Ентузіазм принцеси не вельми поділяла, оскільки була впевнена, що ставши королевою, вона махне рукою на всі негаразди та займатиметься лише собою.

З настанням вечора Зореяну мучила цікавість, чи не покличе Елвард на ложе Карвілію чи будь-яку іншу дівчину. Хоч і вдавала байдужість, проте обережно розпитала про це молоденьку покоївку Майлі, яка прислуговувала принцесі. Ця дівчина здавалася скромною, старанною, викликала довіру.

— Я дізналася, що Його Темномагічність ночуватиме сам, — доповідала Зореяні. — До покоїв нікого не кликав, навіть Карвілію…

Ця звістка помітно порадувала принцесу. Хотілося, щоб і після шлюбу було так. Хоч переконувала себе, що керується вагомим аргументом, будь-яка зрада чоловіка принижуватиме її гідність. Та чи насправді це єдина причина?

Карвілія повсякчас крутилася біля Зореяни, виказуючи приязнь і покору. Навіть давала поради, яку тканину краще вибрати для пошиття весільної сукні, яку зробити зачіску. Варто зазначити, в Карвілії був відмінний смак та попри все, принцеса не могла цілковито їй довіряти.  

Хоч як дивно, але Елвард наказав звільнити Кертіса з в’язниці, проте відсторонив від роботи в замку й спровадив до казарми. Схоже, після спроби допомогти втекти колишній полонянці, король втратив довіру до цього охоронця. Звісно, Зореяна навідалася до дерев’яної будівлі казарми й не зважаючи на відверті, липкі погляди воїнів, звеліла покликати Кертіса.

— Моя мати… Її Світломагічність королева Фрідвальда сказала, що твій батько Орвіндал виявився зрадником, його звинувачується у розпалі ворожнечі між темними і світлими… — понуро мовила до парубка. — Його кинули до в’язниці, хоча… Воєначальник Орвіндал завше віддано служив моєму батькові… — Зореяна гірко зітхнула. — Хотілося би сподіватися, що то якесь прикре непорозуміння…

— Він лише виконував накази короля! — Кертіс завзято захищав батька. — Ваша Високосте! Вам же відомо, як вірно і віддано він служив королю… За що це все?! Це несправедливо, батько не заслуговує на це!

— Кертісе, обіцяю… — принцеса боязко озиралася довкола. Не хотіла, щоб хтось чув цю розмову. — Обіцяю, я все з’ясую…

Перед обідньою трапезою Зореяна забажала прогулятися замком сама, адже Доріс поралася на кухні. Крокуючи темним коридором однієї з веж, вирішила оглянути кілька занедбаних приміщень, які варто привести до ладу та раптом позаду почула чиїсь кроки.

— Вбивце… — залунало злісне сичання. Рвучко обернувшись, принцеса налякано вирячилася на застиглу Мерланду, яка свердлила спопеляючим, сповненим ненависті поглядом. — На щастя, тут нікого немає, я поквитаюся з тобою! — простягнувши правицю, розтиснула кулак. На дівочій долоні виблискував смарагдовий кристал, за мить від нього потягнулися магічні потоки, які огорнули оторопілу принцесу. — Цей кристал нейтралізує твою огидну світлу магію… — процідила крізь зуби. — Що, не сподівалася на таке… королево? — це «королево» пролунало знущально, зневажливо. — Це я повинна була стати королевою Блеквілгарда! Саме я, а ти… Ти мене ледь не вбила! Ти не варта нашого короля, тому помреш! — на кінчиках пальців лівиці Мерланди спалахнув руйнівний згусток енергії. — Оберну тебе на попіл, ти зникнеш з Блеквілгарда, з цього світу…

— Не так швидко, гадюко Оґвінська! — Карвілія з’явилася зненацька, виринаючи вихором. Різким проявом магії вибила з долоні Мерланди смарагдовий кристал, який впав на підлогу. — Та як ти посміла зазіхати на життя нашої майбутньої королеви?! — її очі загрозливо спалахнули у гніві. — Це ж брехня! Кажеш, ледь не померла?! Ніколи не повірю в цю брехню! Так, саме я принесла той кристал до замку, а Зореяна… Її Високість наклала свій відбиток, проте з метою лише послабити твою енергію, не більше того! А ти вдавала, наче помираєш, навіть обдурила нашого цілителя, заразом і короля! — створивши в долонях руйнівний згусток магії, вже й за мить збиралася поцілити в Мерланду, яка аж зблідла у страху. Розуміла, що не зуміє опиратися двом магиням.

— Карві, не треба! — відчайдушно скрикнула Зореяна, адже нікому не бажала смерті. — Мерландо… боги свідки, я не хотіла вам нашкодити тоді…