Глава 11

Зореяна прямувала до бенкетної зали у супроводі королеви-матері, брата Кромвальда та герцога Бертґора, який завше відрізнявся стриманістю і не був багатослівним. Погляд темних очей виразний, цупкий, оцінюючий. Навіть у ворожому замку цей маг поводився надто впевнено, ні на крок не відходив від Фрідвальди. Зореяна гадала, що таким чином герцог Бертґор повсякчас оберігає її матір, оскільки наразі непритомний батько-король не може захистити свою дружину. На відміну від герцога, молодший брат Кромвальд почувався розгубленим, навіть наляканим, опинившись у лігві ворогів. А матінка ще й воліє, щоб він правив у Лайтленді! Та який з нього правитель? Як відомо, брата цікавлять лише бенкети й розваги, також воїн з нього кепський. Хоч і любила Зореяна свого молодшого брата, проте вважала слабохарактерним та розбещеним.

Коли світлі увійшли до зали, сидячі за столом вельможі неохоче підвелися на знак привітання, в поглядах відчувалася неприхована ворожість. В приміщенні враз запанувала гробова тиша, а Елвард навіть не встав, лише стримано й холодно кивнув прибулим гостям. Красномовно не виказував пошани, вважаючи себе переможцем, господарем становища. Звісно, міг би й не погодитися на мир. Був впевнений, що за бажанням зумів би захопити фортецю Сяйбург, зважаючи на силу власного війська.

Поряд з королівським троном Елварда розташовувався й інший трон, трохи нижчий. Призначений для Зореяни. А вона? Крокуючи залою, гордовито підняла підборіддя. Хоч і намагалася триматися гідно, проте серденько неприємно здригалася через ту хвилю загальної ненависті, ворожості. Вдаватиме, що байдуже, не стане зважати. Зупинившись перед застиглим Елвардом, згідно з етикетом, схилила перед ним голову. Намагалася не дивитися в блакитні, холодні очі дикуна. Так, темних вона вважала дикунами, загарбниками. У світлих значно краще облаштований побут, годі вже й порівнювати понурий кам’яний замок Чорнгорда з мармуровим палацом мальовничого Сяйбурга… Рідний палац сяяв чистотою, охайністю, навіть слуги мешкали у гарних умовах й спали на ліжках, а не на набитих сіном мішках, як тут… Якщо вже судилося стати королевою Блеквілгарда, неодмінно докладатиме зусиль, щоб привести замок до ладу.

Граційно опустившись на трон, Зореяна окинула поглядом присутніх вельмож. Здебільшого за столом спостерігалися воїни Елварда, які розташувалися з дружинами на довгим дерев’яних лавках.

«Наче таверна… — промайнула думка в принцеси. — В моєму палаці для поважних гостей є окремі крісла…» — зітхнувши, злісно стиснула губи, оскільки неподалік помітила сидячу Мерланду, яка свердлила спопеляючим поглядом, навіть помітно скреготнула зубами. Також серед бенкетуючих була й Карвілія… На відміну від насупленої Мерланди, вона обдарувала Зореяну чарівною посмішкою й побіжно блимнула чорними очима на Елварда. Невже й надалі втішатиме його на ложі? Хоч як наразі принцеса намагалася про це не думати, проте серце зрадницьки здригнулося з болем. Турботливий батько-король завше оберігав її від брудних інтриг в рідному палаці, а тут доведеться маневрувати, навчитися помічати ті інтриги, підступи. Також варто більше дізнатися про Карвілію, хто вона насправді? Чи донька вельмож, чи простолюдинка? Дівчина про себе ніколи не розповідала. І чому Елвард не допитав її про той кристал? Таке враження, що сліпо вірив цій вродливій магині.

Під час бенкету за столом велися стримані розмови, в залі лунала мелодія ліри та спів менестрелів. Таке враження, що на мовчазну Зореяну ніхто не звертав уваги, наче вона пусте місце. Залюбки би покинула цей бенкет, та не могла так просто встати й забратися геть. Доведеться чекати завершення.

— Ви нічого не їли сьогодні, не подобаються страви? — скептично хмикнувши, Елвард підсунув до принцеси срібний келих. — Найкраще вино Блеквілгарда, скуштуйте… — хай там що, перед гостями поводився ввічливо з нареченою.

— Дякую, я не голодна, — через останні події геть зник апетит, проте вино пригубила. Напій теплими хвилями розливався всередині, даруючи оманливий спокій, розслабленість.

— Не бійтеся, в їжі та напоях немає отрути, придворні маги перевіряють страви відповідними артефактами, — король різким рухом підсунув до принцеси миску з теплим супом. — Ще підданці пліткуватимуть, що я вас голодом морю…

— Чи вам не байдуже до пліток та мого самопочуття? — обернувшись до Елварда, Зореяна враз натрапила на блакить його немигаючого, уважного погляду. Чомусь мимоволі застигла, очі не відвела. Ті кришталеві безодні наче затягували у вир незвіданого, огортаючи дивним заціпенінням.

— Якщо до пліток дійсно байдуже, то ваше самопочуття мене насправді хвилює, оскільки ви майбутня матір спадкоємців роду Айрардів, — хрипкий чоловічий голос колов невидимими голками, водночас викликаючи мурашки по шкірі. Звісно, хто для нього Зореяна? Лише матір спадкоємців, не більше того. Некохана, небажана… Але ж звернув на неї увагу ще в таборі, бажаючи взяти на ложе! Чи насправді така вже й небажана? Та й що з того? Окрім неї в замку є інші наложниці, в походах також розважатиметься. Стиснувши губи, Зореяна відвела погляд й почала нервово ковтати теплий суп. Якщо дикун і пізнаватиме її, то хоч у законному шлюбі… Ба більше, такою є ціна миру. Намагалася не думати про невідворотну першу шлюбну ніч, насправді терзали протиріччя. Хоч розум і опирався, проте тіло зрадницьки огортало дивним тремтінням, коли уявляла себе в дужих, гарячих обіймах цього мага…

Опісля бенкету світлі могли б і залишити фортецю та повернутися до Лайтленда порталом, проте Елвард запропонував гостям заночувати в замку, а відмовлятися було не вельми ввічливо. Коли втомлена принцеса встала з-за столу й поспішно прямувала до вже власних покоїв, до супроводжуючих служниць раптом приєдналася Карвілія.

— А ви вмієте дивувати, Ваша… Високосте, — задумливо всміхаючись, крокувала поряд довгими коридорами. — Яка приємна несподіванка! Як виявилося, ви не простолюдинка, а справжня принцеса світлих! — в голосі відчувалося захоплення, саме так Зореяні й здалося. — Як же я рада! Адже в замку господарюватиме саме ви, не Оґвінська! Ви станете чудовою королевою, навіть не сумніваюся! — із запалом блиснула темними очима. — Вже й не хочу бути наложницею короля, радше волію стати вашою подругою… Якщо й проженете мене, то піду без образи, адже все розумію… — скрушно зітхнула, виказуючи смуток.