Глава 10

— Гадюка, ненавиджу! Роздеру її, розчавлю, знищу! Та клята гадина виявилася принцесою світлих! — заходячись гучним ревом, розчервоніла у гніві Мерланда шпурнула згусток руйнівної магії, який поцілив в кам’яну стіну гостьових покоїв, на щастя, хоч не в гобелен чи не в балдахін. Годину тому повідомили, що Елвард вирішив розірвати заручини й задля миру з Лайтлендом одружиться з полонянкою, яка виявилася принцесою. 

— Доню, вгамуйся! — вирячившись у жаху на розлючену Мерланду, герцог Оґвінський намагався заспокоїти дівчину. Насправді щедрий король пообіцяв моральну компенсацію, а саме, дарував землі, що межували з маєтком Оґвінських. Ще й скриню дав з золотими монетами. Звісно, чоловік був задоволений цими щедрими дарами. Що ж, не судилося донечці стати королевою, шкода. Згодом шукатиме для неї гідного нареченого, зі знатних магів. — Гадаєш, легко бути правителькою? — намагався бодай якось втішити доньку. — Можливо, усе, що не робиться, то на краще… — сутужно зітхаючи, обережно наблизився ззаду. — Не гнівися, доню… Така воля нашого короля…

Спалах гніву Мерланди змінився гірким розпачом, затуливши долонями обличчя, вона рухнула на ліжко й розридалася. Опустившись поряд, батько заспокійливо огладив її спину.

— Насправді я не заздрю тій… Зореяні. Вона світла, її тут всі ненавидять… Чи довго протримається?

— Сподіваюся, ту кляту принцесу хтось зуміє знищити… — процідивши злісно, Мерланда нервово витирала сльози носовичком. — В короля чимало наложниць…

— Авжеж, моя Мерлі… не вельми приємно, коли законний чоловік втішається з іншими, а Елвард не відмовлятиме собі в цьому, — впевнено констатував герцог. — Раджу тобі поводитися пристойно і стримувати гнів. Його Темномагічність запросив нас на весілля, а ввечері бенкет з нагоди перемир’я зі світлими…

+++

Елвард звелів надати Зореяні окремі покої, які розташовувалися неподалік від його власних. Дівчина відчула, як враз змінилося ставлення оточуючих слуг, охоронців. Звісно, була впевнена, що за фальшивими посмішками приховувалася ненависть. На відміну від інших, управителька Доріс продовжувала бурчати, виказуючи невдоволення, адже змушена виконувати накази нової нареченої правителя, яка незабаром стане королевою й господинею. Хоч як кортіло поквитатися з Болредом за ту ганебну спробу збезчестити її у в’язниці, проте Зореяна вирішила не розповідати про це Елварду. Як з’ясувалося, той хтивий воїн не простий охоронець, а один з воєначальників війська темних, ще й належав до відомого роду Еквардів. Король йому цілковито довіряв, адже Болред вірно служив королівству та неодноразово рятував життя правителя на полі битви. Отож, мудра принцеса вирішила схилити його і на свій бік, тому й змовчала. Нехай дякує за те мовчання вірною службою.

До покоїв Зореяни принесли балію, яку служниці наповнили теплою водою. Дівчина забажала купатися на самоті. Коли служниця вислизнула в коридор, Зореяна охоче позбулася брудної сукні й з насолодою занурилася у воду, заплющуючи повіки. Попереду бенкет, як же не бажала там з’являтися! Проте доведеться. Ще й варто поводитися, як справжня королева, триматися гідно, впевнено, не виказувати слабкості. Також необхідно вмовити Елварда, щоб звільнив з в’язниці Кертіса, єдиного надійного друга. Навіть не знала, як сказати цьому парубку, що його батько виявився зрадником… Сама й досі в це не вірила. Воєначальник Орвіндал… Завше віддано служив королівству і раптом виявився зрадником! Можливо, Кертіс щось знає про це? Не схоже. Інакше би не докладав зусиль, допомагаючи Зореяні втекти з фортеці. Та насамперед жахала думка про майбутній невідворотний шлюб з Елвардом. Весілля, а опісля шлюбна ніч… Візьме своє, а згодом буде втішатися з наложницями? Адже Карвілія й досі в замку. Цікаво, як вона відреагувала на останні події?

З роздумів висмикнув скрип дверей та чиїсь впевнені кроки. Здригнувшись, Зореяна розплющила повіки й боязко застигла у воді, рефлекторно затуляючи долоньками оголені груди.   

— Не варто лякатися й соромитися мене, адже я твій... Ваш майбутній чоловік, — нахабно посміхнувшись, Елвард опустився в крісло навпроти балії, відверто роздивляючись знічену принцесу. Проте в крижаному погляді не відчувалося благоговійного захоплення, лише холод з часткою хіті. — Скажу чесно… Не вельми радує одружуватися з підступною світлою, але пішов на це задля миру…

— Мене це також не тішить! Гадаєте, я в захваті від цього шлюбу?! — гнівно випалила Зореяна. Навіть сидячи в балії оголеною, намагалася триматися гідно. Справжній дикун! Знав же, що купається, навіщо з’явився саме зараз? — Ви ж могли відмовитися від цього шлюбу, чи не так? — злісно блимнула очима, проте враз зашарілася, натрапивши на пронизуючу блакить. — Відверніться негайно! Хіба не бачите… в якому я вигляді?! Це непристойно! — ладна була провалитися крізь землю від сорому, проте гордовито задерла підборіддя.

— Не забувайте, що я тут господар, це мій замок, моє королівство, — посмішка Елварда була зухвалою, а погляд крижаним. — Навідуватимуся до тебе… даруйте, до вас, коли забажаю… — вочевидь, знущався. — Як і до будь-кого в цій фортеці… — натякнув на втіхи з наложницями. — Зізнаюся, тоді, в таборі під час нашої першої зустрічі ти мені сподобалася… Краще би ти була тією чистою, наївною Лартаною… Саме так я й вважав, чиста, наївна… — здалося, в голосі промайнула прихована гіркота. — Вважав до того дня, коли дізнався, що ти бажала вбити Мерланду, ще й плуталася з моїм охоронцем, задурила йому голову… — злісно стиснувши губи, зневажливо скривився, але погляду не відводив. Ковзнув блакиттю очей по тендітних, вогких плечах, по обличчю застиглої дівчини, по пухких вустах…

— Світла Богиня свідок, я не хотіла вбивати Мерланду чи будь-кого! — випаливши правду, Зореяна гнівно блимнула очима. — Насправді той кристал мені принесла Карвілія, я вже казала вам! Запевнила, що хоче послабити магію Мерланди, не більш того! А я? Вирішила допомогти, наділяючи кристал своєю магією… Так, мене досі мучать докори сумління, але Мерланда хотіла мене вбити, підклала того каракурта! А ви покривали її, не визнаючи її провини! Я лише захищалася, хіба не зрозуміло?! Я…