Глава 9

— Мамо… — злетіло з тремтячих губ оторопілої принцеси. Так, до замку Елварда прибула делегація світлих магів! Власною персоною завітала королева Лайтленда, Її Світломагічність Фрідвальда, також герцог Бертґор, двоюрідний брат непритомного правителя світлих. Серед лайтлендських вельмож спостерігався і молодший брат Зореяни, Кромвальд… Як же вчасно з’явилися! Схоже, отримали звістку від Кертіса, що принцеса перебуває в полоні та вимагатимуть повернути її до Лайтленда.

Прибулі світлі застигли посеред зали в нестерпному очікуванні, а перед ними на високому троні нерухомо сидів Елвард, виказуючи певне напруження. Очевидно, назрівали складні перемовини.

— Зореяно! — з появою принцеси королева не стримала емоцій. Різко обернувшись, з тривогою вирячилася на доньку в пошарпаній, брудній сукні. Звісно, дівчина мала не найкращий вигляд. — Це недопустимо! Що ви зробили з нашою принцесою?! — різко перевела гнівний погляд на Елварда. — Ви знущалися з неї, принижували! Ви…

— Не варто давати волю гніву, Ваша… Світломагічносте, — холодно відрубав правитель темних, незмигно свердлячи королеву сталевим поглядом. — Ми ж і гадки не мали, що вона насправді… принцеса! А вдавала простолюдинку, хоча я й мав певні сумніви… — хмикнувши, напружено поглянув на збентежену Зореяну, яка на тремтячих ногах наблизилася до матері. Біля входу до зали застигли охоронці короля, а Болред враз зблід, налякано зиркаючи на присутніх, зокрема й на дівчину, яку щойно ледь не збезчестив. Подумки зрадів, що не встиг її скривдити, адже за наругу над принцесою міг би й позбутися голови. Дурень! Гадав, що вона полонянка, яка воліла підступно вбити Мерланду… Вже й боязко чекав, що дівчина поскаржиться на нього, проте саме цієї миті приголомшена Зореяна мовчала, знічено опустивши голову.

— Я вимагаю негайно звільнити принцесу Зореяну! — гордовито й рішуче мовила Фрідвальда. — Також ми хочемо миру, ця безглузда війна лише виснажує наші королівства, — впевнено поглянула в крижані очі Елварда.

— Чи доречно вам диктувати мені умови? — король іронічно вигнув смоляну брову. — Попереду остання, вирішальна битва за фортецю Сяйбург і вам відомо, що моє військо має перевагу над вашим. Отож, саме ми й здобудемо перемогу. Гадаю, ви це розумієте…

— Авжеж, — королева стримано кивнула, злісно граючи жовнами. — Проте я бажаю уникнути кровопролиття, чи зуміємо домовитися?

— Я й сам волію припинити цю ворожнечу між нашими королівствами, — Елвард задумливо зітхнув, напружено зіщуливши очі. — Вочевидь, вам вже відомо, що мені потрібна Пектораль Життя…

— Звісно, ви отримаєте цю пектораль, — королева владним жестом звеліла своїм охоронцям принести до зали різьблену скриню, інкрустовану самоцвітами. За мить її відчинили й на тлі чорного бархату золотом засяяла та сама пектораль. Справжній витвір мистецтва! Вона мала місяцеподібну форму й складалася з двох ярусів, відокремлених один від одного порожнистою трубкою. Ці яруси символізували світи темних і світлих, відповідно на кожному були зображення богів.

Благоговійно споглядаючи це диво, Елвард підвівся з трону. Наблизившись до пекторалі, обережно торкнувся її кінчиками пальців із наміром відчути магію цього артефакту. Хоч як дивно, але нічого не відчув. Відсмикнувши руку, гнівно зиркнув на застиглу королеву.

— Що ви зробили з артефактом? Чому я не відчуваю його енергію? — враз насупив брови, нагадуючи грозову хмару.

— Зробили?! Ніхто й нічого з нею не робив! — злісно випалила Фрідвальда. — Протягом століть пектораль перебувала в нашому сховищі, ніхто її не торкався!

Схоже, король не вірив. Зачинивши скриню, кивком покликав придворного мага Енара.

— Віднеси артефакт до нашого сховища, згодом варто його ретельно оглянути…

— Отже, ви отримали те, чого бажали, — королева нервово смикнулася, хоча намагалася тримати себе в руках. — Натомість ми бажаємо миру…

— І де гарантія, що ви підступно й зненацька не нападатимете на нас? — Елвард недовірливо примружився. — Як відомо, ворожнечу розпочали саме світлі…

— Пропоную укласти мирну угоду й завірити її магічними печатками обох правителів… Оскільки мій чоловік-король непритомний, я завірятиму особисто, від свого імені, а додатковою гарантією миру може бути шлюб, — скрививши губи у подобі посмішки, Фрідвальда поглянула на Зореяну, яка застигла поряд. — Ви ж розумієте, про що йдеться…

— Мамо… Ваша Світломагічносте… — принцеса враз зблідла, а серце рухнула в п’яти. Невже доведеться стати розмінною монетою? Стати дружиною запеклого ворога, який ненавидить, зневажає?

— Хоч я і заручений з Мерландою Оґвінською, проте… — Елвард наче демонстративно окинув Зореяну оцінюючим поглядом, розмірковуючи над пропозицією королеви. — Задля блага власного королівства ті заручини можу й скасувати, підданці зрозуміють мене…

Похитнувшись у відчаї, принцеса ледь не впала. На щастя, поряд було крісло, у яке повільно опустилася, адже ноги не тримали. Ні! Не сподівалася від рідної матері на таке! Звісно, водночас і розуміла, що будучи принцесою, варто було сподіватися лише на шлюб за домовленістю, але ж не з цим дикуном!

— Оскільки наш король Рамвен перебуває під дією заклинання й не спроможний керувати Лайтлендом, згідно з законом королівства за рік правителем стане мій син Кромвальд, — впевнено бринів голос Фрідвальди. Схоже, вже все продумала заздалегідь. — За рік відбудеться коронація, а я допомагатиму сину правити, даватиму поради й настанови, маю певний досвід…

— Хто б сумнівався, — Елвард іронічно хмикнув. — Гаразд, ваші умови мене влаштовують. Мої воїни лише зрадіють тому, що битва не відбудеться, оскільки виснажені цією війною… Пектораль Життя залишиться в нашому сховищі Чорнгорда, — промовляв з притаманною йому владністю й рішучістю. — Ми не станемо нападати на Сяйбург, проте захоплені землі Лайтленда залишаються під моєю владою, — гордовито піднявши голову, окинув переможним поглядом присутніх світлих магів, за мить той пронизливий погляд зупинився на нерухомій Зореяні, яка ледь стримувала сльози, проте не давала їм волю. — За тиждень відбудеться весілля. Гадаю, не варто зволікати…