Глава 7

Завдяки старанням цілителя Локуса Зореяна одужала швидко, також інколи потайки вдавалася до власної магії, яка й допомогла встати на ноги за кілька днів. На щастя, саме Кертісу звеліли охороняти дівчину, йому доводилося чатувати біля вежі, куди й повернулася Зореяна та узялася до роботи. Двічі на день до принцеси навідувалася Карвілія, приносила смаколики, заразом останніми словами лаяла ненависну Мерланду, переконуючи Зореяну, що саме та гадюка й підклала небезпечного каракурта.

— За кілька днів з фортеці Чорнгорд попрямує караван торговців у інші міста, де збуватимуть ель та шкури… Ваша Високосте, це слушна нагода для вас залишити фортецю, — Кертіс пошепки мовив до Зореяни, допомагаючи нести важке відро з водою в бік вежі. — Я роздобув для вас плащ з емблемою Блеквілгарда, одяг торговців. Закутавшись в цей плащ, ви спробуєте непомітно покинути фортецю з караваном, а вже за межами Чорногда зумієте стати невидимою та створити портал до Лайтленда… — ця звістка неабияк порадувала принцесу, хоч і засмучувало, що не встигне викрасти в Елварда перстень. Та насправді краще якнайшвидше звідси втекти, ніж зазнати чергового нападу невідомого вбивці. Подумки вже й налаштувалася на втечу.

Ввечері до вежі завітала Карвілія й принесла тацю з апетитними наїдками. Саме цієї миті Кертіс перебував всередині, обговорюючи з принцесою план втечі.

— Керті, зачекай надворі, — Карвілія кивнула до охоронця. — Хочу поговорити з Лартаною наодинці, жіночі розмови… — обдарувала улесливою посмішкою.

Розгублено глипнувши на вродливу наложницю короля темних, Кертіс неохоче попрямував надвір. Роззирнувшись довкола, Карвілія опустилася на табурет біля каміну й вийняла з оксамитової торбинки на поясі сріблястий кристал-кульку.

— Ти обіцяла допомогти мені, пригадуєш? — рішуче зазирнула принцесі у вічі. — За допомогою цього магічного кристала я втілюватиму задум позбутися Оґвінської…

— Цей кристал… нашкодить їй? — Зореяна не приховувала тривоги, оскільки не бажала нікому зла, навіть Мерланді.

— Бачу, маєш добре серце, якщо хвилюєшся за ту гадину, — Карвілія саркастично скривила губи. — Що ж… хіба я схожа на вбивцю? Насправді кристал трохи ослабить Мерланду, а незабаром весілля… Оскільки донька герцога почуватиметься кепсько, доведеться те весілля скасувати. Звісно, зміюка згодом оклигається, а я щось іще вигадаю, не вперше… — Зловтішно хмикнула. — Для мого задуму знадобиться дрібка твоєї магії, якою володіють усі світлі… Бодай крихта. Твоєї вистачить… То що, допоможеш мені?

У відповідь Зореяна неохоче кивнула, адже пообіцяла. На прохання Карвілії боязко поклала долоню на кристал й подумки спрямувала магічний потік. Приховуючи справжню силу, наділила кристал дрібкою власної енергії та намагалася не зважати на докори сумління. Мерланда заслуговує на цю невелику помсту опісля того, як підклала страхітливого, смертоносного павука. Була впевнена, що то її рук справа. Заразом чомусь і зраділа через те, що весілля не відбудеться вчасно. Та хіба не байдуже? Незабаром зникне геть, залишаючи блакитноокого дикуна… Чому ж повсякчас про нього думає? Таке враження, що той суворий, пронизливий погляд короля темних закарбувався мимоволі в її серці…    

— Молодчина, дякую, — всміхнувшись схвально й задоволено, Карвілія поклала кристал в торбинку. — Завдяки дрібки твоєї магії світлих цей артефакт і спрацює, — рвучко підвелася й кивнула на тацю з наїдками. — А ти повечеряй, тут і м’ясо, овочі, каша… — граційно махнувши рукою на прощання, попрямувала надвір.

Зореяна не воліла розповідати Кертісу про цей вчинок, адже пообіцяла Карвілії зберігати таємницю, а подумки готувалася до втечі. Радувало, що вірний охоронець зумів надіслати лист-повідомлення до Лайтленда зі звісткою, що Її Високість в полоні у Елварда. Що ж, до омріяної втечі залишався день, ще один довгий, нестерпний день! Кертіс, як і обіцяв, роздобув для принцеси плащ торговця, також віддав їй зілля і Місячний Кристал. Плащ вона згорнула й сховала під набитим соломою мішком, на якому спала, а мішечок з зіллям і кристал носила при собі в кишені.

По обіді Зореяна повернулася з кухні, де трапезувала зі слугами та знову узялася до роботи, а Кертіс надворі пильнував вхід до вежі, оскільки знав, що принцеса насправді вдається до магії. Принагідно зуміє її попередити, якщо помітить, що хтось наближається.

— Ваша Високосте! — висмикнувши з роздумів принцесу, Кертіс влетів в приміщення. — Сюди йде Елвард з охоронцями!

— Хай їм темрява! — буркнувши нервово, дівчина враз приглушила потік потужної енергії, оскільки саме цієї миті завдяки магії мила підлогу в одній з кімнат. Схилившись, рвучко схопила брудну ганчірку й випрямившись, напружено застигла в очікуванні небажаних темних.

— Де вона?! — у вежі грізно залунав рик Елварда. — Де та дівка?! — чорним вихором влетів до кімнати та відразу гнівно вирячився на застиглу Зореяну. — Ось ти де! — в блакиті очей вирувала така лють, що дівчина мимоволі здригнулася. Стрімко наблизившись, король простягнув їй сріблястий кристал, саме той, який кілька днів тому приносила Карвілія. — Торкнися його… — процідив крізь зуби, не зводячи немигаючого погляду. — Хочу переконатися, що на ньому саме твій магічний відбиток!

Боязко торкнувшись кристала, нажахана Зореяна помітила, як він спалахнув білим сяйвом її енергії.

— Так, це її відбиток, магія цієї дівки! — злісно рикнув Болред, наближаючись до короля. — Це ж очевидно…

— Я й сам бачу… — голос Елварда проймав крижаними голками. — Як ти посміла? Тебе звинувачується у замаху на життя моєї нареченої Мерланди, вночі вона ледь не померла через енергію цього клятого кристала!

— Це якесь прикре непорозуміння! — відчайдушно скрикнув Кертіс, продираючись поміж охоронців короля, які тупцювали біля дверей. — Лартана не могла це зробити! — звісно, кинувся захищати принцесу.

— Ось і ти, Кертісе! — обернувшись, гнівно гаркнув Елвард. — Служниця в замку бачила, як саме ти снував коридорами й навідувався до покоїв моєї нареченої! Вочевидь і підклав цей кристал під її ліжко, чи не так?!