Глава 5

— Оскільки тобі доведеться працювати в холоді, принесла для тебе відповідне вбрання, — скрививши губи, управителька Доріс зневажливо тицьнула в руки Зореяні пошарпану вовняну сукню, також шпурнула на дощату підлогу теплі шкіряні черевики. За розміром трохи великі, проте принцеса зраділа і цьому. Осінній ранок в Блеквілгарді видався холодним, вже й не хотілося думати про зиму, яка незабаром обрушиться крижаними вітрами… Що ж, клімат у ворожому королівстві дійсно суворий, на відміну від лайтлендського…

Хоч сіра сукня була деінде залатаною й мала жалюгідний вигляд, проте хоч тепла. Окинувши цупким поглядом полонянку, управителька за кілька секунд роздумів простягнула їй довгий плащ.

— Не хочу, щоб ти перетворилася на бурульку, — Зореяна помітила, як в погляді суворої Доріс промайнуло співчуття. — Ходімо надвір, до окремої вежі… Там і працюватимеш. Звісно, там немає камінів, жодного джерела обігріву… — стиснувши губи, простягнула дівчині вовняні рукавички. Можливо, ця Доріс не така вже й черства, якою здається?

Сутужно зітхнувши, принцеса попрямувала надвір слідом за управителькою. Крокуючи алеями, з цікавістю роздивлялася територію фортеці Чорнгорд. Ворожа столиця… Схоже, за межами палацу вирувало життя, проте принцесі не дозволялося покидати королівський замок. А неподалік бовваніла окрема кам’яна вежа з численними закинутими приміщеннями. Штовхнувши дерев’яні двері, Доріс першою увійшла всередину й відразу чхнула через пил, який витав в холодному повітрі.

— Що ж, дівчино, Його Темномагічність звелів, щоб ти тут… привела все до ладу, — жінка задумливо хмикнула. — Роботи чимало… Скрізь брудно! Варто винести надвір сміття, також прибиратимеш в кімнатах, в коридорах… — оцінивши об’єм роботи, навіть якось співчутливо поглянула на застиглу Зореяну. — Криниця неподалік, біля вежі. Звідти й носитимеш воду. Ось тут є і відра, ганчірки, — кивнула на дощату, сиру підлогу, де проступала цвіль. — Гаразд, працюй. Залишу тебе. На обід прийдеш на кухню, де ми зазвичай трапезуємо.

Коли управителька попрямувала надвір, Зореяна розгублено озирнулася довкола. Так, роботи дійсно непочатий край! Дикун вирішив її зломити? Не зуміє, хай йому темрява! Вдаватиме, що важко працює, а насправді скористається магією. Діятиме обережно й непомітно. На щастя, хоч залишилася сама, протягом дня ніхто не дошкулятиме. Сподівалася, що Кертіс знайде її тут і є можливість усамітнитися з ним та поспілкуватися. Так, насамперед варто зігрітися, адже пальці затерпли навіть у рукавичках. Не зволікаючи, принцеса створила проявом магії вогняну кулю, яка зависла в повітрі, цей згусток випромінював неабияке тепло.

На першому поверсі вежі було кілька приміщень, в одному з них на підлозі лежали якісь дошки, уламки меблів. Активувавши магію, Зореяна витягувала той непотріб в загальний коридор. На жаль, надвір сміття доведеться носити самотужки, щоб ніхто не помітив, що використовує магію. Також і води варто принести з криниці. Насправді світла магиня би швидко впоралася з цим безладом, проте навмисно розтягуватиме роботу.

Близько обіду нестерпно дошкуляв голод, Зореяна попрямувала на кухню, де трапезувала челядь. Вдаючи втому, дівчина ще й картинно здригалася, наче неабияк змерзла у вежі.

— Ось, сідай за стіл… Ти трохи спізнилася, слуги вже пообідали, — окинувши полонянку цупким поглядом, Доріс власноруч поклала на стіл миску з теплим супом та шмат запеченого м’яса. — Змерзла? — невже дійсно турбується? Можливо, буркотлива й грізна Доріс приховує за маскою злоби доброту? Схоже на те.

— Я вже прибрала в одній з кімнат, там є камін… Можу розвести багаття й залишитися там ночувати, чи дозволите? — дівчина напружено й запитливо глипнула на насуплену управительку, охоче поглинаючи теплий суп. Насправді не хотілося спати в одному задушливому приміщенні зі слугами, також на самоті почувалася вільно.

— Ти й справді хочеш спати… там? — Доріс недовірливо вигнула брову. — Авжеж, хочеш спробувати втекти… марно! Скрізь чатують маги-охоронці, повз них навіть миша не прослизне… — задумливо хмикнула. — Гаразд. Якщо бажаєш там ночувати, дозволяю, — поважно насупилася, насолоджуючись певною владою над слугами.

По обіді Зореяна повернулася до окремої вежі й поралася до вечора. Найважчим за все було носити важкі відра з водою. Зрештою, помила підлогу за допомогою магії за кілька хвилин. Стоячи біля каміна, лише спостерігала за численними мокрими ганчірками, які снували підлогою. Звісно, навіть не торкалася їх, дякуючи Світлій Богині за потужну магію. Поклавши дрова в камін, вогняним згустком блискавично розвела багаття. Умивши обличчя, втомлено рухнула на набитий соломою мішок, який притягнула з замку. Лежачи горілиць, втупилася задумливим поглядом у дерев’яну балку стелі. Втомлено позіхаючи, вже й збиралася спати, проте раптом рипнули вхідні двері вежі та залунали чиїсь кроки. І хто ж завітав? Сподівалася, що Кертіс. Здригнувшись у хвилюванні, принцеса враз схопилася на ноги.

— Привіт… Від Доріс дізналася, що ти тут! — у тьмяному приміщенні виринула струнка постать наложниці Карвілії. — Співчуваю, тобі доводиться не вельми солодко… — скрушно похитавши головою, поклала на підлогу тацю з наїдками. — Принесла це для тебе з кухні, — привітно всміхнулася, окинувши поглядом прибрану кімнату. — А ти, бачу, за день швидко впоралася… Дивно, зважаючи на твої тендітні рученьки…

— Дякую за турботу… — у подиві пробурмотіла принцеса, глипаючи на велику тацю. На тарелі апетитно красувалися запечена рибина й кілька житніх паляниць, спостерігалися навіть каша в мисці й келих, наповнений вином.

— Мабуть, ти неабияк зголодніла… — пролунало співчутливо. — Що ж, я допомагатиму тобі, буду підтримувати, не хвилюйся… — обдарувавши обнадійливою посмішкою, Карвілія мимохідь поправила на собі розкішну сукню з синього оксамиту. Мабуть, наложниця любила хизуватися перед слугами в гарних вбраннях, подарованих королем. Заразом і підкреслювала статус. Схоже, її відсторонили від важкої праці, яка негативно впливає на дівочу красу. Авжеж, рученьки білі, тендітні, без мозолів… Вочевидь, Карвілія вправною була саме на ложі. — До речі, сьогодні втішатиму нашого короля, він не бажає ту гадюку-наречену… — гордовито хмикнула. — Звісно, наш король інколи й спатиме з… Мерландою, але це лише заради спадкоємців… Що ж, мене це геть не бентежить, оскільки правитель жадає лише мене, — солодко зітхнувши, задоволено посміхнулася. — А ти відпочивай, не заважатиму… Смачного, — кивнувши на тацю з наїдками, попрямувала надвір.