Глава 4

— Світла Богине… — Зореяна видихнула у подиві. — Кертісе… невже ти? — відразу впізнала молодого воїна-шпигуна. Рамвен, король Лайтленда, прислав цього парубка сюди стежити за темними й доповідати про наміри ворогів. Він був сином воєначальника Орвіндала, який очолював військо світлих магів. Батько й син віддано служили королівству Лайтленд, а Кертіс навіть погодився провести певний ритуал, щоб замаскувати свою світлу енергію й вдавав темного мага. Звісно, інакше би ніколи не потрапив до ворожої фортеці. Зрештою, зумів найнятися на роботу охоронцем в палаці. Опинившись у ворожому середовищі, дізнався чимало корисної інформації та тайкома надсилав листи до Лайтленда.

— Так, це я, ваш відданий слуга Кертіс, — парубок не приховував подиву, оскільки геть не сподівався зустріти тут принцесу. — Як ви тут опинилися? — із жахом і тривогою вирячився на Зореяну.

— Довго розповідати… Потрапила в полон… Кертісе! Мені треба негайно звідси втекти! Тутешній охоронець, здається, Болред… вилучив в мене Місячний Кристал… — нервово видихнула, мимохіть озираючись довкола. — Якщо зумієш, спробуй викрасти в нього кристал… — гидливо скривилася, пригадуючи принизливий обшук та поведінку цього хтивого воїна. — Також принагідно і якнайшвидше надішли послання до нашого королівства, варто повідомити матір-королеву, що я опинилася в полоні… Можливо, я спробую втекти! Мені знадобиться зілля, яке зробить мене невидимою. Гадаю, зумієш дістати… Також і той Місячний Кристал. Звісно, я спробую поцупити в Елварда перстень, волію привести батька до тями…

— Ваша Високосте, це надто ризиковано, — парубок нервово труснув головою. — Навіть і гадки не маю, як ви зумієте викрасти той перстень, проте спробую роздобути для вас зілля й Місячний Кристал… На жаль, навколо фортеці встановлений магічний полог, жодна істота сюди так просто не прослизне, як і не вислизне без дозволу дозорних… Отож, на території міста Чорнгорд ви не зумієте створити портал… — розпачливо зітхнув.

— Гаразд, Кертісе… Чекатиму на зілля й Місячний Кристал… — прошепотіла Зореяна, боязко озираючись, оскільки хтось наближався. — І ніхто не повинен дізнатися, що я принцеса…

— Зрозумів, — Кертіс кивнув і напружено стиснув губи. — Також спробую вивести вас за межі фортеці опісля того, як роздобуду…

— Дівко, ось ти де! — розмову перервала управителька Доріс, яка стрімко наблизилася карбованим кроком. — Що, не впоралася на бенкеті?! Його Темномагічність забажав тебе відсторонити від роботи! Криворука! Облила сукню магині Оґвінської вином? — гнівно зіщулила чорні очиська. — Ще й до охоронців чіпляєшся?! Сподіваюся, наш правитель тебе суворо покарає! Ходи-но зі мною! На кухнях чимало роботи!

Опустивши голову, Зореяна неохоче попрямувала слідом за грізною управителькою, а Кертіс співчутливо, розпачливо дивився їй услід. Хай там як, ненавидів темних, ще й принижували принцесу! На жаль, не міг втрутитися та допомогти Зореяні. Доведеться й надалі покірно вдавати вірного слугу цих дикунів, а принцесі принагідно спробує допомогти втекти. Неабияк хвилювався через її намір викрасти в Елварда той клятий перстень, оскільки добре знав характер впертої магині. Якщо вже бодай щось надумала, прямуватиме до мети навіть попри ризик.

Зануривши в холодну воду черговий казанок, Зореяна його злісно терла ганчіркою. На жаль, поряд чимало кухарок, не зуміє скористатися магією, щоб швидко впоратися з брудним посудом. Водночас шматували роздуми про Пектораль Життя, яку воліє привласнити жорстокий дикун. А принцесі відомо, що за допомогою певних ритуалів Елвард зуміє витягнути з цього артефакту магію світлих і таким чином позбавить сили всіх світлих магів, заразом і володітиме цією енергією, посилюючи свою міць стократ! Не воліла думати про жахливі наслідки… Невже королівство Лайтленд приречене на довічне поневолення? Якщо військо дикуна дістанеться столиці й захопить фортецю Сяйбург, то саме так…

— Дівко… як там тебе… Лартано! — принцеса мимоволі здригнулася від грізного голосу управительки. — Кинь ту ганчірку! Його Темномагічність бажає тебе бачити… Звелів, щоб я тебе супроводила до його покоїв! Схоже, на тебе чекає покарання після сьогоднішньої витівки… — зловтішно скривила губи.  

Випустивши з тремтячих рук триклятий казанок, Зореяна розпачливо, судорожно видихнула. Гірше за все жахала невідомість. Дикун сказав, що покарає, та яким чином? Зрештою, принцеса мовчки прямувала на ватяних ногах слідом за управителькою тьмяними коридорами, побіжно зиркаючи на настінні смолоскипи. На щастя, слуги в замку вдавалися до певних заклинань, щоб позбутися кіптяви на стінах і на стелі.

— За наказом короля привела дівку, — Доріс стримано кивнула до кремезних охоронців, вони чатували біля масивних дерев’яних дверей, окованих залізом. — Ось, прийшли… — обернулася до нерухомої Зореяни, яка застигла позаду у страху. — Йди! — коли охоронець відчинив важкі двері, управителька рвучко смикнула дівчину за руку й штовхнула в спину до покоїв Елварда. — Дивно, що не звелів кинути тебе до в’язниці… — хмикнувши, підтиснула губи й попрямувала геть.

Опинившись в тьмяних, просторих покоях ворожого короля, принцеса заклякла, мов кам’яна. В приміщенні наразі нікого не спостерігалося, вочевидь король ще досі бенкетував. Глипаючи довкола, боязко роздивлялася інтер’єр. Дощату підлогу застеляли шкури тварин, над широким ложем бовванів балдахін з червоного оксамиту, кам’яні стіни завішані тканими гобеленами й прикрашені опудалами диких тварин, покої освітлювали численні свічки у кованих канделябрах, за ґратами величезного каміна тріскотіло багаття. Берлога справжнього хижака!

За кілька хвилин рипнули двері. Здригнувшись, дівчина рвучко обернулася й мимохіть позадкувала, споглядаючи захмелілого Елварда. Скрививши губи в зухвалій посмішці, свердлив принцесу немигаючим поглядом переможця. Змахнувши з чола смоляну прядку, повільно наблизився.

— Гадаю, тобі не вельми подобається важка праця, чи не так? — запитливо, знущально вигнув брову. — Проте… за бажанням можеш цього уникнути, якщо скоришся мені, — простягнувши правицю, вказівним пальцем огладив її вилицю. Звісно, Зореяна сподівалася на жахливе покарання, вже й в уяві поставали моторошні видовища, але дикун здивував! Чомусь його дотики не викликали огиду, навпаки… Замість того, щоб смикнутися й відсахнутися, дівчина заклякла, мов заворожена, охоплена дивним тремтінням. Невже дикун вдається до якоїсь невідомої магії зваблення? Нерухомо стоячи, зазирала в блакитні безодні чоловічих очей, а король повільно огладив пальцями її ніжну шию, ключицю та за мить ковзнув вниз до шнурівки сукні…