Глава 3

Зі сходом світила над табором оглушливо протрубив ріг, змушуючи Зореяну розплющити важкі повіки. Тіло нило через незручний сон на мішку, принцеса до такого не звикла. Розминаючи занімілі кінцівки, рвучко підвелася й враз скривилася від задушливого смороду немитих тіл кухарок. Жіночки вже прокинулися й вовтузилися в наметі, щось невдоволено буркаючи одна до одної.

Коли, зрештою, Зореяна вийшла надвір, з невимовним полегшенням ковтнула прохолодне осіннє повітря й враз завмерла у подиві. Частина війська покидала табір верхи на конях, а попереду загону бовваніла скелею постать Елварда. Король також їхав верхи на вороному коні, промені ранкового світила вигравали на його обладунках сріблястим сяйвом.

Хмикнувши, дівчина попрямувала до діжки з водою з єдиним бажанням умитися, освіжитися. Зачерпнувши долоньками холодну воду, заразом ковтала її, адже в роті геть пересохло, неабияк мучила спрага.

— Дівко, ось ти де! — в спину безцеремонно штурхнув Болред, кривлячи губи у зневажливій посмішці. — Правитель наразі повертається до Блеквілгарда, до палацу… Перед вирішальною битвою воліє відпочити… Звелів, щоб і ти поїхала до палацу! Цікаво, чому досі не вбив тебе? — піднявши руді брови, зацікавлено окинув оторопілу принцесу пронизливим поглядом сірих очей. — Також і не відпускає, дивно… Ходи-но зі мною до підводи… — правицею шпурнув її плащ, який залишила в павільйоні Елварда.

Якщо принцеса не мандрувала порталами, то інколи доводилося їхати верхи на білому коні, подарованому батьком на повноліття. Саме цієї миті не вельми радувало принизливо подорожувати підводою, сидячи поміж дерев’яних барил з елем. Напружено озираючись довкола, вкотре розуміла, що втекти не зуміє. Обабіч підвод з обозом, верхи їхали воїни кінноти й гучно реготали, обговорюючи вчорашню битву. Світла Богине… Доведеться прямувати до самісінького Блеквілгарда, а саме, до палацу ненависного короля-ворога! Нервово кутаючись у плащ, Зореяна рвучко натягнула на голову капюшон, наче ховаючись від різкого вітру й заразом від липких поглядів воїнів. Напружено метикувала над подальшими діями. Отож, стане вдавати простолюдинку й приховувати потужну світлу магію, зазвичай властиву лише шляхетним особам. Прості люди володіли лише крихтами тієї енергії, використовуючи її в побуті. Могли розвести багаття, не більше того. Так, варто приховувати здібності, щоб не втрапити в халепу й не привертати увагу. Принцеса сподівалася, що зуміє втекти з палацу, заразом і спробує поцупити перстень короля. На жаль, на території ворожої фортеці не зуміє відчинити портал, як і зараз. Задля цього знадобиться Місячний Кристал, а його вилучив під час обшуку Болред. Зореяна злісно, гидливо скривилася, пригадуючи той обшук. Спітнілий воїн з неймовірним задоволенням обмацував її, навіть забрався брудними руками під сукню! На щастя, хоч не звелів скинути одяг. Зрештою, знайшов в кишені Місячний Кристал, позбавляючи надії відчинити портал. Задоволено посміхаючись, забрав той камінець й кинув у свою шкіряну торбину. Можливо, дівчина згодом і зуміє повернути цю річ, хтозна? Наразі варто все продумати, як слід.

Подорож тривала майже добу, вночі доводилося спати на цій підводі, кутаючись у плащ. Схоже, саме Болреду правитель звелів піклуватися про полонянку. Охоронець перед сном приніс дівчині шмат запеченого м’яса та миску з кашею. Ще й посміхався зухвало, простягаючи скромні наїдки. Наче головний тут не дикун Елвард, а він, цей рудокосий, гордовитий слуга-воїн!

Близько опівдня частина війська короля темних наближалася до кам’яних мурів Блеквілгарда, а саме, до ворожої столиці Чорнгорд. Заразом це місто захищав і міцний магічний полог, створений ще покійним королем, батьком Елварда. Так, він могутній маг, адже належав до славетного роду Айрардів, як і осоружний синочок!

А прибулих воїнів бурхливо вітали місцеві мешканці, осипаючи їх пелюстками квітів. Зореяна заворожено споглядала високий замок, зведений з чорного каменю. Так, це пристанище ворога, ненависного дикуна! Замок височів численними вежами, з’єднаними довгими переходами. Над вузькими бійницями мерехтіли червоні стяги з емблемами Блеквілгарда. Ворожою емблемою був чорний хрест із золотим колом всередині, такі зображення спостерігалися і на плащах воїнів Елварда.  

До підвод величаво наблизилася пишнотіла управителька замку. Діловито уперла руки в боки, гучно вітаючись з прибулими воїнами. Коли Елвард зіскочив з коня, жіночка шанобливо вклонилася йому. Рум’янощока, вбрана в сукню з бордового сукна, темні коси зібрані під білосніжною хустиною.

Зрештою, король під бурхливі привітання місцевих мешканців покрокував вперед, в бік центральної вежі. Управителька окинула цупким поглядом підводи, поспішно наблизилася до Зореяни.

— Полонянка… — зверхньо хмикнула, кривлячи тонкі губи. — Світла… Злізай, чого витріщилася? Підеш зі мною на кухні, роботи чимало! Наказ короля! Ой, які рученята… Такі білі… — задумливо похитала головою. — А доведеться працювати, важко працювати! Чого розсілася, мов квочка на яйцях? Злазь вже! Я Доріс, управителька замку, а тобі доведеться слухатися мене… Ходімо, ознайомлю з твоїми обов’язками!

Відтак Зореяні повідали, що не лише доведеться працювати на кухнях. До приготування страв не допустили, обтяжили найбруднішою роботою. Звеліли мити посуд, прибирати приміщення, чистити пічки. Також управителька «ощасливила» наказом дикуна мити підлогу і в його покоях! Невже то своєрідна помста через відмову в любощах? Зореяна була впевнена, що саме так. Схоже, Елвард волів зломити непокірну полонянку, принижувати, змушуючи важко працювати.

На першому поверсі центральної вежі-донжона були й окремі приміщення для челяді, розташовані поблизу кухонь. Принцеса відразу скривилася через нестерпний сморід й мимоволі дивувалася важким умовам, в яких перебували слуги. Так, замку дикуна не завадить втручання справжньої господині. Таке враження, що Елвард геть не переймався добробутом підлеглих і охоплений бажанням завойовувати території ворогів, покинув усе напризволяще.