Глава 1.1

Самотньо стоячи посеред павільйону, дівчина зі страхом та одночасно з цікавістю роздивлялася інтер’єр. Підлога застелена шкурами диких тварин, як і широчезне ложе, на якому зазвичай відпочивав втомлений опісля битви ворожий правитель. На дерев’яному столі з різьбленими ніжками виблискували порожні срібні кухлі, очевидно Елвард вже випив чимало елю, на мідних тацях спостерігалися наїдки. Житні паляниці, запечене м’ясо, овочі й рибини. Так, їжа справжнього воїна. Не схоже, щоб Елвард надокучав кухарам з вишуканими стравами, в походах споживав те, що й їли його підлеглі. Звісно, він же дикун! Як і всі темні маги, які зажадали захопити Лайтленд, королівство світлих…

Нервово зітхнувши, Зореяна повільно наблизилася до дерев’яної балії, яку приготували для короля. Схилившись, боязко торкнулася кінчиками пальців крижаної води. Авжеж, цей загартований, витривалий дикун не боїться ані холоду, ані спеки! Невже купатиметься в зимній воді? Задумливо хмикнувши, принцеса рвучко смикнулася й випрямилася, почувши знадвору чиїсь кроки. За мить до павільйону впевненою ходою увійшов Елвард. Зупинившись за кілька кроків, пронизував полонянку немигаючим, невідривним поглядом, мов тисячами крижаних голок. Задоволено всміхнувшись кінчиками губ у передчутті палкої ночі, стягнув плащ й шпурнув на табурет. Поверх кремезного торсу виблискувала сріблом кольчуга, як і хижі, зіщулені очиська. Зореяна мимоволі здригнулася, по спині пробіг мороз. Звісно, не дозволить торкатися себе, вже мала напоготові мішечок зі снодійним, а саме, золотистий магічний порошок.

Елвард поспіхом скинув кольчугу, стягнув шкіряні поручі. Різким рухом позбувся просяклої потом сорочки. Не зводячи погляду з оторопілої дівчини, повільно розстібнув широкий ремінь штанів, до якого кріпилися піхви з клинком. Знічено кахикнувши, Зореяна враз зашарілася й відвернулася, а зухвала посмішка на чоловічому обличчі стала ширшою. Скинувши шкіряні штани, Елвард за мить залишився у чому мати народила. Здавалося, геть не соромився, навпаки. Впевнений, що дівчатам подобається його тіло, наче зіткане з канатів тугих м’язів. Деінде проступали рубці, наслідки запеклих битв. Так, кажуть, шрами лише прикрашають справжніх чоловіків, нескорених, досвідчених воїнів…

— Підійди… — прохрипів до дівчини. Струменем потужної магії блискавично нагрів воду в балії й відразу занурився, розбризкуючи довкола воду. — Помий мене, — пролунало впевнено, наказово.

Боязко вирячившись на широку чоловічу спину, Зореяна повільно наблизилася ззаду. Звісно, ще ніколи не доводилося торкатися чоловіків, чомусь щоки забагровіли, спалахуючи вогнем. Доведеться виконати цей наказ. Опустившись навколішки, принцеса тремтячою правицею взяла лляну ганчірку. Намочивши у воді, омила пружні плечі воїна й широченну спину. Гадала, буде гидко торкатися цього дикуна, проте… Хоч як дивно, не відчула огиди й заворожено втупилася поглядом в осоружного ворога, роздивляючись сплутані, смоляні й вогкі пасма, пружні м’язи, що проступали твердю.

— Не варто соромитися, сміливіше! — буркнув Елвард, не обертаючись. Хрипко видихнувши, блаженно заплющив повіки, насолоджуючись несміливими дотиками полонянки. — Твоє ім’я?

— Лартана… — мовила перше, що спало на думку. Не приведи Світла Богиня, щоб бодай хтось дізнався її справжнє ім’я й походження!

— Лартана… — чоловік наче смакував кожну літеру. — Що ж, Лартано… Якщо гарно мене втішатимеш, не пошкодуєш… Станеш наложницею, матимеш в палаці певний статус, багаті дарунки, самоцвіти, вбрання…

Напружено стиснувши губи, Зореяна мовчала. Краще смерть, ніж стати наложницею цього дикуна! Раптом Елвард різко обернувся й лещатами пальців стиснув тонкий дівочий зап’ясток.

— Досить! — рикнув нетерпляче. — Кинь ту ганчірку й роздягайся! Хочу побачити тебе без сукні…

Почувши такий наказ, Зореяна враз завмерла, напружено метикуючи над подальшими діями. Звісно, не стане роздягатися перед ненависним зухвальцем, настав час діяти. Саме тієї миті, коли Елвард вивільнив її зап’ясток та відвернувся, дівчина відклала мокру ганчірку й нишком дістала з потаємної кишені сукні мішечок зі снодійним. Спритно його розв’язавши, різко підвелася й висипала порошок на голову осоружного ворога. За мить золотистий пил осів на вологі плечі й мокрі пасма, огортаючи чоловіка магічним серпанком. Сидячи в балії, король заплющив повіки й забувся міцним сном. Зілля діятиме кілька хвилин, цього часу вистачить, щоб непомітно втекти з ворожого табору. Не зволікаючи, Зореяна стягнула зі вказівного пальця Елварда жаданий перстень з антрацитовим ограненим самоцвітом. Так, насправді неабияк хвилювалася, аж тремтіла, мов листя на вітрі, але справу варто завершити, якщо вже узялася. Поклавши в кишеню вкрадений артефакт, з іншого мішечка висипала собі на голову сріблястий магічний пил й стала невидимою. Саме у такий спосіб і проникла до ворожого табору. Королівство світлих магів славилося різноманітними магічними зіллями, а принцеса на них добре зналася, подумки певним заклинанням закріпила результат.

Відкинувши тканину пологу павільйону, вітерцем шуснула надвір. Сподівалася, що за кілька хвилин зуміє покинути табір й у темряві лісу спробує відчинити портал до рідного палацу Лайтленда, проте не так сталося, як гадалося…    

Як гадаєте, що буде далі? Схоже, наша принцеса вельми хоробра, якщо зважилася на таке! Буду вдячна за коментарі й вподобайки))