Глава 1

— Ваша Темномагічносте… Ось, як ви й бажали, привели кілька полонянок, обрали найвродливіших! — охоронець кивнув на застиглих дівчат, які покірно вишикувалися посеред просторого павільйону. — Гадаю, зуміють втішити вас вночі… — потріскані чоловічі губи скривилися в задоволеній посмішці.

— Гаразд, — пролунало хрипко й відсторонено. Виринувши кремезною, чорною скелею, у світлі лампадок перед тремтячими полонянками постав власною персоною правитель королівства Блеквілгарда, Його Темномагічність Елвард. Кутаючись у чорний шкіряний плащ, оздоблений хутром, проймав бідолашних бранок крижаним, немигаючим поглядом ясно-блакитних очей. На широчезні плечі спадали чорними хвилями густі коси, що сягали лопаток. Навіть попри страх, приречені на милість загарбників дівчата подумки відзначили, що правитель темних магів вродливий, хоча насправді і жорстокий. На суворому, засмаглому обличчі проступала акуратна щетина, прямий ніс без горбинки, чітко окреслені губи, а погляд… Крижана блакить наче душу пронизувала, породжуючи заборонені бажання, проте… Не варто забувати, що перед ними запеклий, ненависний ворог. Вчора опісля чергової битви захопив кілька селищ королівства світлих магів, його військо поступово наближалося до столиці.   

Поправивши на плечі золоту фібулу, інкрустовану рубінами, Елвард повільно наблизився до заціпенілих полонянок. В їхніх очах відчував страх і бажання скоритися, у походах інколи дозволяв собі гріховні розваги навіть попри те, що незабаром укладатиме шлюб з донькою герцога Оґвінського, з вродливою темною магинею Мерландою. Елвард вважав, що йому дозволено все. Навіть після весілля не відмовлятиме собі у любощах з чарівними наложницями, а охочих чимало.

Елвард відсторонено й оцінюючи роздивлявся полонянок. Наблизившись впритул, кожній зазирав у вічі з бажанням визначитися, котра зуміє догодити. Відразу помітив, що одна з них стояла з опущеною головою й на відміну від інших, не тремтіла у страху. Торкнувшись вказівним пальцем її підборіддя, здійняв голову дівчини. Її погляд… Округлені карі очі з бурштиновими відблисками наче в душу зазирали з відвертим викликом та водночас з часткою приреченості… Вродлива, з лиця хоч воду пий! Шкіра біла, мов порцеляна, вуста пухкі, наче стиглі ягоди. У подиві подумки відзначив, що в жодному королівстві ще не доводилося споглядати такої краси! Різким рухом стягнув з нерухомої дівчини плащ й шпурнув на підлогу. За мить красуня постала перед ним у сукні з синього оксамиту, по плечах струменіли хвилями густі, шовковисті коси кольору улюбленого десерту, а саме, шоколаду, який зазвичай куштувала лише знать під час урочистих бенкетів…

— Хочу її… — зірвалося хрипким шепотом. — Болреде! — рвучко обернувшись, рикнув до охоронця, який і привів полонянок. — Нехай ця дівчина сьогодні вночі й розважає мене!

— Як бажаєте, правителю, — чоловік покірно кивнув. — Згодний, вродлива… А що робити з іншими? Віддати на поталу нашим воїнам? Вони також жадають розваг опісля битви…

— Ні, оцих відпусти, нехай йдуть, — Елвард відсторонено кивнув у бік знічених дівчат. — Світлі маги завше вважають, що ми нелюди, проте не бажаю, щоб бодай хтось силував полонянок! Відпусти їх! А ця, яку обрав, втішатиме мене сьогодні…  — розвернувшись, покрокував надвір. Варто поспілкуватися з воїнами щодо завтрашньої битви, обговорити певні невідкладні питання біля загального багаття у таборі, де зазвичай спілкувався з вірними підданцями.

За наказом Елварда бідолашних дівчат звільнили й відпустили, а обраницю охочого до розваг правителя залишили в павільйоні. Елвард і гадки не мав, що то не звичайна дівчина, а донька ворожого короля, принцеса Зореяна. Наспарвді ніколи не доводилося її бачити. На жаль, нещасний батько-правитель був під впливом жахливого закляття, яке обрушилося, мов грім серед ясного неба. Мабуть, постаралися ворожі шпигуни... Хоробра Зореяна забажала звільнити короля-батька від того закляття, але задля цього знадобиться перстень-артефакт Елварда. Що ж, довелося проникнути у ворожий табір навіть попри заборону брата-принца! Зореяна мала намір поцупити той перстень та непомітно примкнула до полонянок. Вже й мала певний план. Вчора вночі покинула палац й попрямувала до прикордонних селищ власного королівства Вайтерії, де відбулася чергова битва з ненависними магами темних. Заздалегідь продумала кожну дрібничку, доведеться вдавати простолюдинку й усіма правдами і неправдами проникнути у павільйон Елварда. Звісно, сподівалася, що зуміє спокусити осоружного правителя темних, охочого до любощів під час походів. Зуміла! Що ж, залишається викрасти той жаданий перстень і за допомогою певного ритуалу повернути до тями бідолашного батька-короля. Без нього не здобути перемоги над темними магами, навіть рідний брат Кромвальд не впорається з ворогами! Надто юний, хоч і самовпевнений, йому бракує досвіду в цій боротьбі, на відміну від мудрого батька… Отож, Зореяна напружено застигла в очікуванні невідворотного.

Самотньо стоячи посеред павільйону, дівчина зі страхом та одночасно з цікавістю роздивлялася інтер’єр. Підлога застелена шкурами диких тварин, як і широчезне ложе, на якому зазвичай відпочивав втомлений опісля битви ворожий правитель. На дерев’яному столі з різьбленими ніжками виблискували порожні срібні кухлі, очевидно Елвард вже випив чимало елю, на мідних тацях спостерігалися наїдки. Житні паляниці, запечене м’ясо, овочі й рибини. Так, їжа справжнього воїна. Не схоже, щоб Елвард надокучав кухарам з вишуканими стравами, в походах споживав те, що й їли його підлеглі. Звісно, він же дикун! Як і всі темні маги, які зажадали захопити Лайтленд, королівство світлих…

Нервово зітхнувши, Зореяна повільно наблизилася до дерев’яної балії, яку приготували для короля. Схилившись, боязко торкнулася кінчиками пальців крижаної води. Авжеж, цей загартований, витривалий дикун не боїться ані холоду, ані спеки! Невже купатиметься в зимній воді? Задумливо хмикнувши, принцеса рвучко смикнулася й випрямилася, почувши знадвору чиїсь кроки. За мить до павільйону впевненою ходою увійшов Елвард. Зупинившись за кілька кроків, пронизував полонянку немигаючим, невідривним поглядом, мов тисячами крижаних голок. Задоволено всміхнувшись кінчиками губ у передчутті палкої ночі, стягнув плащ й шпурнув на табурет. Поверх кремезного торсу виблискувала сріблом кольчуга, як і хижі, зіщулені очиська. Зореяна мимоволі здригнулася, по спині пробіг мороз. Звісно, не дозволить торкатися себе, вже мала напоготові мішечок зі снодійним, а саме, золотистий магічний порошок.