Розділ 1

Темрява виміру хаосу, яка раніше тиснула і змушувала почуватися загубленою, тепер підкорялась Корі. Вона стояла перед батьками, які тільки-но піднялися з капсул. Їхні рухи були плавними, впевненими, неначе вони не провели 17 років у стазисі, а просто поспали кілька годин.

Чоловік провів рукою по короткому темному волоссю, жовті очі сяяли рішучістю. Жінка, яка стояла поруч, ніжно поправила пасмо свого білявого волосся, її голубі очі світилися теплом, хоч обличчя було стриманим. Обоє дивилися на Кору, їхні погляди досліджували зміни, які зробили її більше, ніж просто ангел чи демон.

— Кора, — першою заговорила Нікселіна, її голос був теплим, але в ньому чутно було шану. — Ти стала тим, ким повинна була стати. Вимір хаосу більше не просто місце, це ти.

— Ми приймемо твій вибір, ким би ти не вирішила бути, — промовив її батько, голос низький і впевнений. — Твоя сила — частина тебе, і ти маєш право використовувати її, як вважаєш за потрібне.

Кора мовчала. Її очі, тепер білосніжні і без зіниць, випромінювали світло, але водночас залишалися холодними, неначе вона оцінювала не лише слова, а й усі можливі наслідки своїх рішень. Срібні візерунки на темній, майже синій шкірі мерехтіли, відбиваючи слабке світло куполу.

— Ви навіть не питаєте, чому я тут, — нарешті промовила вона, її голос лунав спокійно, але в ньому було щось нове — владність, якій не можна було перечити.

— Ми знаємо, що ти тут не випадково, — відповіла Нікселіна, усміхаючись. — І ми знаємо, що тепер ти здатна подолати будь-яку перешкоду. Що б не сталося, ми поруч.

Кора повільно кивнула. Потужні чорні крила розкрилися за її спиною, неначе підтвердження її нової сутності. Їхній блиск нагадував нічне небо, вкрите зірками, а світлі кінчики пір'я відбивали тьмяне світло, створюючи ілюзію живого полум'я.

— Нам потрібно повертатись в Арденію. Разом. — Кора зробила крок вперед, її рухи були спокійними, але відчуття сили та контролю навколо неї лише посилилось. — Мамо, твоя сестра Естеліна чекає на тебе. А тебе, тату, — Кора перевела погляд на чоловіка, — чекають Картал і Далерон.

Нікселіна кивнула, її обличчя зберігало спокій.

— Відкривай портал, Коралін. Час забиратися з цього місця.

Кора глибоко вдихнула, і навколо неї повітря затремтіло. Вона простягнула руку вперед, і простір почав тріщати, мов крига під вагою. Золоті й чорні нитки магії зібралися в одну точку, розриваючи темряву виміру хаосу. Через кілька секунд перед ними відкрився портал — яскравий, обрамлений біло-золотим світлом, яке контрастувало з темрявою цього місця.

Кора обернулася до батьків і з легким викликом у голосі сказала:
— Час йти. Арденія чекає.

Нікселіна лише усміхнулася, а її батько, здавалося, майже насолоджувався напругою моменту. Вони без сумніву ступили вперед, разом із Корою, залишаючи хаос позаду, але забираючи його силу з собою.

Магія навколо них була важкою, наче густий туман, що огортав усе навколо. Споруда перед ними, велична і таємнича, височіла в темряві, немов стара історія, що намагалася видихнути своє останнє слово в тіні минулого. Кора стояла, відчуваючи силу цього місця, що здавалося, поглинало не лише її тіло, а й душу.

— Тут усе змінилося, — тихо сказала Нікселіна, її погляд загубився вдалині, де замок вимальовувався на тлі темного неба, мов постійно рухаючися моноліт. В її очах відбивалася невимовна туга. Вона не впізнавала цього світу, і це було боляче.

— Це не тільки світ змінився, мамо. Ми всі стали іншими, — відповіла Кора, її голос був спокійним, але відчутно важким.
Нікселіна лише важко кивнула, але її погляд досі був заклопотаний і далекоглядний.

Кора, не відриваючи очей від будівлі, крок за кроком вела їх через великий зал, майже порожній, лише величезний стіл з каменю, виточений з магії, стояв посередині. Тут сиділи ті, кого Кора бачила 3-5 днів назад, здається, подумавши про це, Кора збагнула, що краще це питання відкласти на потім.

Перед ними швидко встали Естеліна, Далерон і Картал, їхні очі наповнилися повагою і здивуванням, коли вони побачили Кору в такому вигляді. Всі вони, без винятку, схилили голови. Естеліна, що була найбільш емоційною, підбігла до Нікселіни і, не стримуючи себе, обійняла її. Ті слова, що вони обмінялися, були сповнені болю та радості, з якими кожен мить хотів би забути, але не міг.

— Ти не змінилася, — прошепотіла Нікселіна, стиснувши її в обіймах.

Естеліна з виглядом, повним сліз, відповіла:

— Якби ти знала, як я за тобою сумувала... як ти могла зникнути... Всі ці роки, все це... ми з тобою повинні були разом! — вона не могла втриматися від сліз. — Мені так тебе не вистачало, твоєї підтримки, твоїх порад наших вечорів. Але насамперед тебе.
Сльози застигли на її обличчі, але й у Нікселіни серце стислося від невимовного болю — болю, що не знала, чи побачить свою сестру знову.

Далерон і Картал, тим часом, спостерігали за ними, але через кілька секунд їхній настрій змінився, і вони підійшли до Астарота, обійнявши його у дружньому стилі.

— Вау, ти зовсім не змінився, — пожартував Далерон, оглядаючи свого друга. — Ось тільки тоді не було такого чудового виду! — він сміявся, кидаючи погляд на Кору.

Картал теж не втримався і приєднався до сміху.

— Хтось, напевно, не виглядав так гарно у мороці! Хіба це твоя нова фішка? Хтось зараз набагато крутіше виглядає!

Кора стримано посміхнулася, хоча все ще відчувала біль у серці від того, що вони тут, і від того, як змінився світ.

Далерон повернувся до неї і з подивом запитав:

— Чому тебе так довго не було?

Кора, ніби відриваючи себе від думок, подивилася на нього і м’яко відповіла:

— Скільки?

— Три місяці, — він подивився на неї з легким сумом.

Кора заплющила очі на мить, і подумки відповіла собі: Чотири місяці пройшло, як я сюди потрапила. Залишилося ще дев'ять до моїх 19-ти. Я відчуваю... щось важливе станеться для мене, для цього світу. Важлива подія. Але що саме?

Її внутрішній голос звучав занадто спокійно, але водночас тривожно. Вона відчула, як із цього спокою темрява заповнює її серце, а її думки стали ще більш схожі на магію, що не мала меж.

Тим часом, погляд Кори упав на протилежний кінець зали. Хоча там нічого не було, вона уявила трон — чорно-білий, чистий і повний сили. І раптом, як відгук на її бажання, трон з'явився прямо перед її очима, з його холодною красою та величчю.

Вона не усвідомлюючи себе, перетворилася на чорну енергію. Летючий потік темної магії пронизав її тіло, і з блискавичною швидкістю вона опинилася на троні.

І ось вона сиділа там, своєму троні, як втілення темної сили. Її шкіра стала темною, майже синьою, з тонкими срібними візерунками, що вигравали на кожному її русі. Чорні крила розправлялися за її спиною, покриваючи її силою, що більше не була її, а була частиною самого виміру.