Глава 11. Випробування.

Олівер призначив зустріч не у студії, а в старому кварталі міста, куди рідко заходили люди. Там вулиці були вузькі, ліхтарі кидали тіні на обшарпані фасади, а тиша здавалася надто густою.

Аліса хвилювалася. Він ішов поруч, мовчазний і зосереджений, але його присутність була сильною, майже гіпнотичною.

— Ви довіряєте мені? — раптом запитав він, зупинившись біля зачинених дверей занедбаного будинку.

— Я… думаю, так, — відповіла вона, хоч серце тремтіло.

Він легко штовхнув двері — і вони відчинилися. Усередині панував напівморок. Лише крізь розбиті вікна пробивалося світло.

— Спробуйте описати, що ви відчуваєте тут, — його голос був майже шепотом, але звучав владно.

Аліса вдихнула. Її погляд ковзнув по стінах, вкритих пилом і графіті. Та раптом вона відчула щось інше: холод, мов тінь чужих спогадів. І тоді слова самі вирвалися:
— Тут колись жила сім’я. Дитина… плакала. Потім — вогонь. Люди тікали. І… чоловік залишився всередині.

Її голос тремтів. Вона не знала, звідки прийшли ці образи, але вони були такі реальні, що в очах виступили сльози.

Олівер дивився на неї пильно, і його обличчя було серйозним.
— Ви бачите те, що інші не можуть.

Він зробив крок ближче. Її плечі ледь торкнулися його грудей, і вона відчула, як його рука мимохіть, але дуже впевнено, торкнулася її волосся.

— Це лише початок. Ви ще навіть не уявляєте, що відкрили.

У його голосі було щось більше, ніж захоплення. Там ховалося бажання — небезпечне, але неминуче.