Між світлом і спокусою

Глава 10. Дотик у тіні.

Наступного разу в студії Аліса відчувала себе дивно спокійною. Їй хотілося вірити, що це просто робота, але серце прискорювалося, щойно вона чула кроки Олівера в коридорі.

Він зупинився біля її креслень і довго мовчав. Аліса наважилася підняти очі й зустріла його погляд. Срібло в зіницях спалахнуло так, що вона мало не відвернулася.

— Ви малюєте не тільки будівлі, — сказав він, торкнувшись пальцем лінії на аркуші. Його дотик був легким, але в кімнаті ніби похолодало. — Ви відтворюєте сни. Чужі. Або свої?

Вона розгублено усміхнулася:
— Можливо… просто уява.

Олівер нахилився ближче, так, що вона відчула його подих.
— Уява ніколи не буває “просто”. У вас є те, чого інші не бачать. І саме тому ви мене цікавите.

Аліса відчула, як кров прилила до щік. Його слова звучали надто особисто. Вона хотіла щось заперечити, але раптом його рука ковзнула до її зап’ястя — легко, неначе випадково.

Холодний дотик, від якого по тілу пробігли іскри. В ту ж мить вона побачила коротку картину — старе кам’яне місто, вкрите туманом, і постать, схожу на нього, що стояла на башті. Видіння тривало лише секунду, але серце калатало так, ніби вона щойно пережила сон наяву.

Він відпустив її й повів плечем, наче нічого не сталося.
— Ваш дар небезпечний, Алісо. Навіть для вас самої.

Вона відчула, що слова мали двійне значення: попередження… і зацікавлення.

Астрея Сіннер

Подобається

#6417 в Любовні романи
#2680 в Сучасний любовний роман

У тексті є: спокуса, молода героїня, різниця у віці та кохання

Відредаговано: 25.10.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись