Аліса сиділа в маленькій кав’ярні на розі вулиці, не помічаючи, як крапля дощу стікає по її волоссю. Вона розгорнула книгу, але сторінки не тримали її увагу. Погляд постійно втрачався у вітрині напроти. І тоді вона його побачила.
Олівер стояв, притулившись до дерева, з нахиленим головою, ніби вивчаючи місто. Його сірі очі, повільно ковзаючи по вулиці, зупинилися на ній. Мить — і відчуття, що світ навколо зник, залишивши лише їх двох.
“Ви завжди так п’єте каву на самоті?” — запитав він, підходячи, але не переступаючи межу столика. Його голос був тихим, але впевненим, із відтінком виклику, який Аліса відчула в усьому тілі.
Вона підняла голову, серце б’ється швидше. Час ніби сповільнився. “Іноді,” — відповіла, намагаючись приховати здивування. Але всередині розуміла: це лише початок чогось, що змінить усе її життя.