Між світлом і думкою.

Ми будемо забутою епохою — і по х*й.

Ми будемо тією епохою,
про яку не напишуть у підручниках,
не зведуть пам’ятників,
не вставлять у пафосні промови.
Ми — ті, що жили без гарантій,
падали, вставали, грішили, любили,
ламали себе й світ навколо,
і все одно сміялися прямо в очі хаосу.
Нас забудуть, бо світ завжди забуває тих,
хто не грав за правилами.
Бо ми не були «правильними»,
ми просто були живими.
І знаєш що? По х*й.
По х*й на славу,
по х*й на історії для майбутніх поколінь,
по х*й на чужі оцінки.
Бо ми вже прожили своє —
гаряче, болюче, справжнє.
Ми відчували, ми горіли,
ми любили так, що палали міста всередині нас.
Якщо це не варте вічності — та й нехай.
Головне, що це було нашим.
До останнього подиху — на повну.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше