Я відпускаю тебе… Повільно, щодня, по трішки, ніби висмикую з серця нитки, що вросли у нього, наче старе коріння.
По шматочку, по краплі, по подиху тиші — і кожен цей рух обпалює більше, ніж міг би обпалити ти.
О, як же боляче позбуватися того, що колись робило мене так беззахисно щасливою…
Спогади — мов хвилі. Я пропускаю крізь себе кожен наш дотик, кожен крок, кожне слово. Те життя, де ти так міцно тримав мою руку, а я тонула у глибині твоїх очей, не помічаючи берега.
Я змиваю зі шкіри кожен міліметр, де жив твій аромат. Підставляю обличчя вітру — хай він розвіє думки, хай забере тінь твоєї присутності, що ще шепоче в мені.
Я опускаю голову. Цей бій — програний. Не я одна — ми. Бо у війні сердець немає переможців. І нам не вистачило сміливості стояти разом проти власної долі.
За кохання мають боротися двоє. Я втомилась боротися наодинці. Втомилась оживляти те, що ти вже не хотів повертати до життя.
Кажуть: коли помирає надія — стає легше. Тож я вбиваю надію. Сама. Тихо. Без сліз.
Я відпускаю тебе… Не тому, що не любила. А тому, що не могла більше любити замість нас двох.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
