Все буде добре — але дату краще не уточнювати.

Все буде добре, — говорять вітер і вікна,
що б’ються об ранок, мов крила, ще не висохлі.
Та в доброму слові — тонка нитка часу:
якщо спробуєш прив’язати його до години — воно розірветься.

Не питай, коли.
Бо коли ставиш дату — ти ніби купуєш радість у майбутньому,
відкладаєш теперішнє на полиці з написом «пізніше».
А щастя не чекає на переписані календарі:
воно приходить тихим гостем, без годинника на зап’ястку.

Уяви собі дім, де вікна відкриті на світло,
і чайник свистить — не з приводу, а просто так,
бо хтось навчився варити тепло з повітря.
Це — маленьке «добре», що не питає дозволу часу.
Тут не треба узгоджень, не треба маркерів на датах.

Доброта — як рослина: росте, коли її поливають присутністю.
Не запитай у неї дату цвітіння, не думай про терміни.
Вона тягнеться до світла сама, по своїй лінії,
а ти тільки стережи, щоб не загубити руку, що поливає.

І ще: не всі шрами хочуть стиратися в одну мить.
Дехто залишається, як карта, що показує пройдений шлях.
Не вимагай у ран минулого швидкого зцілення —
бо відновлення має свій ритм, мов хвилі: підйом, відступ, пауза.

Навчися розрізняти термін «зараз» і «невідомо».
«Зараз» — це місце, де можна розпалити вогонь;
«невідомо» — це простір, в якому живе терпіння.
Палиш вогонь сьогодні — і маєш тепло, незалежно від дати,
бо тепло — це не обіцянка, а дія.

Коли кажуть «все буде добре», вони кладуть у твої руки карту без координат.
Може, це й на краще: свобода крокувати без наміток.
Бо інколи точка призначення — не фініш, а спосіб іти:
вміння бути поруч, не вичікуючи знаку на годиннику.

Не уточнюй дату, коли серце просить миру.
Не підганяй процес заради спокою на папері.
Нехай добрі речі приходять у власному темпі — тихо, з дозріванням,
немов півень, що крокує до світанку, не поспішуючи світити.

І якщо страх примусить тебе запитати знову: «Коли?»,
відповідай собі просто — «коли буду готова».
Готовність — не календар, а внутрішня пора,
яку ніхто не поставить у нотатки окрім тебе.

Бо найсильніша віра — це не чекати миті, а робити її:
підмітати щодня підлогу вдячності, сіяти слова підтримки,
вкладати тепло в дрібниці, що не мають етикеток з датами.
Тоді, навіть якщо точка з’явиться невідомо коли,
вона знайде тебе вже в розквіті.

Все буде добре.
А дату краще не уточнювати — нехай лишається таємницею,
що дозволяє нам жити зараз, відчувати тепло й діяти,
бо справжнє «добре» народжується не від чекання, а від того, що ми робимо кожного дня.