Розділ 60. Нові правила

Діяти довелося з блискавичною швидкістю.

Остап чітко й швидко пояснював, куди саме розкладати залишкові уламки, як знову різати долоні і які слова вимовляти на камені. Ніяких архаїчних заклинань чи темних молитов — лише прості, непохитні фрази про рівновагу, добровільну згоду і невіддільне право на прохід. Оленка слухала кожне його слово і одразу чітко повторювала. Велес стояв поруч, віддаючи свою силу рівним, потужним потоком без жодних ривків.

Вони знову змішали кров на шорсткій поверхні чорного вівтаря. Знаки на Оленчиних зап'ястях спалахнули з новою силою, а темна міць Велеса лягла зверху щільним, надійним щитом. Разом вони утворили щось абсолютно нове — чисту, безкомпромісну сутність, яка не належала ані хаосу, ні богам.

Оленка говорила вголос, дивлячись у розбите небо:

— Межа більше не живиться кров’ю і болем! Межа не відчиняється на зойки голоду! Переходити дозволено лише з обох боків за спільною згодою! Ті, хто застряг у вимірі «між», отримують безпечний шлях додому, якщо мають сили дійти! Ніхто — ні зверху, ні з темряви — не сміє збирати світи силоміць!

Кожне вимовлене нею слово наче впалювалося в камінь тонкою, незгасною золотою лінією. Велес чітко повторював кожне речення низьким,певним голосом. Сила хлинула густо. Оленка фізично відчувала, як нова невидима сітка живих ниток розходиться від їхнього жертовника в усі боки — вгору до хребтів, униз до долин і далеко в сірий простір.

У цей момент біле щупальце з неба з розмаху вдарило по краю плато, вибивши сніп іскор із каміння. Велес миттєвим рухом відсік його, але одразу важко хитнувся від утоми. Сили танули на очах.

— Швидше… — процідив він крізь зуби.

Оленка продовжувала, хоча голос уже зривався на хрип, а перед очима танцювали чорні плями. Вона бачила, як нова сітка затягується дедалі міцніше. Як білі пасма, натикаючись на ці нитки, одразу відскакують і розчиняються в повітрі.

Мара виросла просто з нізвідки — матеріалізувалася витонченим димом між двома валунами. Вона виглядала жалюгідно: волосся збите в клубки, а сліди на руках стали майже вугільно-чорними.

— Що ви творите?! — верескнула вона зривчасто. — Це ж повністю руйнує мої правила! Це не ваш порядок!

Оленка навіть не повернула до неї голови. Вона випльовувала останні слова нового закону:

— І ніхто — ні небо, ні безодня — не має права ламати ці правила без волі тих, хто охороняє Межу!

Останнє слово важко впало на камінь. Прадавній вівтар гучно, полегшено зітхнув. Павутина золотих ниток спалахнула засліплюючим сяйвом по всьому плато і стрімко пішла вглиб гір, у долину, в саме серце виміру.

Білі щупальця з небес безпорадно зашипіли й почали стрімко втягуватися вгору. Величезна тріщина на небі різко звузилася. Вона не зникла зовсім — бо світ ніколи не буде колишнім, — але перетворилася на тонку, беззвучну лінію.

Мара завмерла, дивлячись на власні долоні. Чорнота на них повільно й незворотно гасла.

— Ви… ви просто в один момент відібрали в мене все, — прошепотіла вона зовсім тихо, втративши будь-яку лють. — Усі мої століття влади.

Велес підняв голову, дивлячись на неї без ненависті. Його голос звучав хрипко, але непохитно:

— Не все. Ми залишили тобі право просто жити. Якщо ти нарешті навчишся чомусь іншому.

Мара гірко, порожньо усміхнулася — вперше без отрути.

— Я не вмію жити інакше. Але інші… інші вміють прекрасно. І вони ніколи вам цього не пробачать.

Вона різко вказала пальцем угору. Тонка біла лінія на небі на мить моторошно моргнула. І звідти прямо на середину жертовного каменя впала маленька, смоляно-чорна крапля. Вона торкнулася поверхні й одразу почала рости.