Коротко описала думки Дорана, до описаного в книзі, під час і після, якщо все ж таки виживе Доран, Деві та Камал.

Надихнулася всесвітом “Калі: Полум'я Сансари”. 

Жанр: драма, фентезі, психологічний роман.

Історія про дві душі, які шукають одна одну серед світла і тіней. Про ніжність, що виживає навіть після втрати, і про силу любові, яка не знає меж часу.

Вступне слово автора:

Ця історія народилась із снів і музики.
Вона — про двох, що пройшли крізь епохи, аби зрозуміти: справжня любов не має часу.

Я писала цей фанфік із вдячністю кожному, хто вірить у силу почуттів, навіть коли все здається втраченим.

Деві та Доран — не просто герої. Вони — символ того, що іноді найважливіші двері відкриваються всередині нас.

Персонажі : Доран Басу/Дівия Шарма/ Камал Рай

Ридер : @Marina_tugrena

🌑 Пролог

Два найкращі друзі стояли поруч.
Один — холодний і небезпечний, ніби сама тінь смерті. Його звали Палач… ні, Доран. Доран Басу.
Поруч — Камал Рай, міцний, як скеля, лагідний у душі, але грізний у гніві. Його прозвали Ведмедем.
Друг брата Дівії, опікун, а зрештою — просто друг. Не більше.

Та почуття, які Камал ховав глибоко в собі, мали інше коріння — романтичне, болісне, приречене.
Побачивши погляд Дорана й Дівії, він зрозумів усе без слів.
В один момент.
Один погляд — дві долі, і третя, що мовчки стоїть поруч, усвідомлюючи: любов — це не завжди перемога.

🌫️ Глава I. Лев

Приїхавши до столиці, Лев не очікував нових випробувань.
Не вперше, але кожного разу — наче вперше.
Він приймав долю, не рахуючи поразок.
«Хоч я й Басу, але не глава, — думав він, — та заради Відії й племінниць зроблю багато… хоча не все».

І ось — новий поворот.
Дівія лежить непритомна.
Він читає їй уголос Макбета, сміючись крізь розпач і безсилля:

“Смішно… я втрачаю тебе, навіть не знаючи, чи був коли-небудь із тобою по-справжньому…”

А десь поруч лунає рик Кісулі.
Тигр, що то показує характер, то нагадує про ніжність.

🔥 Глава II. Думки Дорана

“Бал у англійців пройшов не марно. Ваш виступ усіх вразив, моя пані. Метати ножі — це мистецтво, але змагатися з кинджалом — ось що вам до лиця.”

Камал постарався, а, може, й я.
Та чим завершиться ця подорож в Англіканію?
Встигнемо виправдати себе — чи доведеться тікати?
І куди — у простір, у час, у світ, де нас немає?

“Сучасний Лондон, — посміхаюсь я. — Ти в джинсах, на підборах, у майці з вирізом, а я — у чорній косусі, приміряю сидіння ямахи. Ми — чужі, але разом. І це — свобода.”

Вона сміється, торкається плеча, дивиться на зорі.
Я ловлю її погляд і кажу:

— Ми зробили це, Деві. Ми — вільні.

🌌 Глава III. Клятва

В очах твоїх, кохана, я бачу вічність.
В обіймах твоїх — спокій і долю.
За тебе я піду крізь будь-який час,
Лише б поруч бути знов і знов.

Він клянеться знайти причину, щоб розірвати заручини.
Вона — протриматись до помолвки, не впасти духом.
І просить Крістіана їхати в Калькутту, зробити все, щоб вона не відбулась.

🌀 Глава IV. Портал

— Я знаю про портал, Доран. Ні, не в інший світ — у іншу епоху.
Ти зі мною?

— Завжди, — відповідає він.

Крізь туман часу кличе голос — чужий, але рідний.
Портал пульсує м’яким світлом, немов серце світу.

— Мені снився сон, — шепоче Деві. — Якщо сильно повірити, з’явиться підказка: сяйво, дзвін чи свист. Але я не зрозуміла до кінця…

— Твій сон — загадка, — каже Доран. —

Віра сильна, як промінь, що пробиває темряву.
Шукай — і відповідь прийде. Там, де віра сильніша за страх часу.

Він усміхається:

— Не хвилюйся, моя пані. Ми щось вигадаємо. Я поруч.

Глава 5. Шепіт порталу

Деві стояла біля старого вікна. Краплі дощу ковзали по склу, немов віддзеркалюючи її думки. Світ за межами маєтку здавався чужим — розмитим, ніби не до кінця справжнім.

— Він говорить, — прошепотіла вона.

Доран, який сидів біля каміну, підняв погляд.
— Хто говорить?

— Портал. Я відчуваю його присутність навіть тут, у стінах цього дому. Він шепоче... ніби кличе мене.

Доран підійшов ближче, обережно торкнувся її плеча.
— Не слухай його, Деві. Портали не мають душі. Вони лише інструменти — вони беруть, але не віддають.

Вона обернулася. Її очі світилися слабким срібним світлом.
— А якщо він кличе не мене? А когось іншого… когось, кого ми втратили?

— Не смій, — рішуче перебив він. — Ти ж знаєш, чим це закінчиться. Якщо портал знову відкриється — він забере когось із нас.