Глава 1. "Знак у темряві"

 Еллерія втупилася в екран монітора, ледве стримуючи позіх. Сьогодні був один із тих днів, коли робота здавалася нескінченним потоком листів, цифр і термінів. Логістика — не найзахопливіша сфера, але вона приносила стабільний дохід. А ще дозволяла їй тримати життя в порядку, хоча іноді їй здавалося, що воно котиться кудись у невідомість.

26 років. Начебто ще не час для екзистенційних криз, але хіба можна втекти від думок про те, чи вона живе так, як хотіла? Вона машинально провела рукою по волоссю — густі хвилі червоного кольору спадали на плечі. Насправді вона шатенка, але вже кілька років фарбувалася в цей яскравий відтінок. Це була її маленька розкіш, щось, що вирізняло її серед сірої маси офісних працівників.

Вона глянула у дзеркало біля столу. Їй подобалися її очі — глибокого карого кольору, з легким золотавим відтінком на світлі. Також вона пишалася своїми руками: витонченими, але сильними, з довгими пальцями. В іншому вона була звичайною — нормальна статура, без надмірностей, хоча часом хотіла б бути більш підтягнутою. Спорт? Ні, дякую. Проте прогулянки вечірнім містом — її улюблене заняття.

— Ел, ти з нами? — голос вирвав її з роздумів.

Вона повернулася до колеги, що стояв біля її столу. Максим, її друг і, мабуть, єдина людина, з ким вона могла поговорити не тільки про роботу.

Вони познайомились на роботі кілька років тому. Спочатку вони просто обмінювались кількома фразами по справам, але з часом розмови ставали довшими. Максим був тим, хто завжди вмів підняти настрій, навіть коли на роботі все йшло не так, як хотілося. Він був відвертим і енергійним, завжди мав гарну пораду чи гумор, щоб витягнути її з будь-якої рутини. Однак, незважаючи на всю близькість, між ними не було нічого більше, ніж дружба. Їй іноді здавалося, що між ними існує щось більше, ніж просто дружні стосунки, але вона ніколи не наважувалась заглиблюватися в ці думки.

— Так, так… Що сталося?

— Ходімо кави вип’ємо, вже голова йде обертом.

Вона кивнула, взяла телефон і рушила за ним. Коли вони вийшли на вулицю, свіже повітря трохи привело її до тями. Але щось було не так. Вона відчула це, як тільки ступила на тротуар. Легке відчуття дискомфорту, ніби хтось дивиться на неї.

Еллерія оглянулася, але побачила лише звичайний міський пейзаж — машини, люди, вітрини магазинів. І все ж її спина вкрилася мурашками.

— Ел? — Максим підняв брову. — Ти якась напружена.

— Просто втома, — відмахнулася вона, хоча сама не вірила в ці слова.

І тут вона побачила це. На стіні навпроти, прямо під вуличним ліхтарем, було щось намальоване. Не графіті, не звичайний напис, а дивний знак — переплетення ліній, що нагадувало старовинний символ. Вона не могла пояснити, чому, але від цього знака у неї тьмяно закалатало серце.

Максим теж звернув на це увагу.

— Новий витвір місцевих художників? — кинув він жартома.

Але Еллерія не слухала. Вона відчувала щось незрозуміле, ледь вловиме, немовби цей символ був адресований саме їй.

— Ти що, не бачиш? — запитала вона, злегка втрачаючи спокій.

Максим подивився на знак, потім повернув погляд до неї.

— Це просто малюнок, Ел. Не варто так хвилюватися.

Вона знову глянула на знак. Щось у ньому було дивне. Він здавався знайомим, але водночас чужим. І чим більше вона дивилася, тим сильніше відчувала, що цей знак, цей символ має значення, яке зараз їй ще не розкрите.

Вона ще не знала, що ця мить — початок чогось більшого. Що сьогодні вона втратить звичний порядок і зануриться в таємницю, яка змінить її життя.

Що ця ніч розкриє її справжню сутність.