Опис

Еллерія жила звичайним життям, допоки не почала помічати дивні речі. Кожного разу, коли вона засинала або відчувала сильний страх, її світ змінювався. Вона переносилася в іншу реальність — світ, де небо сяяло відблисками чужих зірок, а земля дихала енергією, що огортала її, ніби теплий серпанок.

Перше перенесення сталося несподівано. Вона просто заснула вдома, у своїй кімнаті, а прокинулася серед високих сріблястих трав. Легкий вітер торкався її шкіри, а десь у далині чувся тихий шепіт, що кликав її по імені. Вона обережно піднялася, і тільки-но зробила крок, як побачила перед собою чоловіка. Він виглядав майже як людина, але його очі світилися м'яким блакитним світлом, а на шкірі пробігали ледь помітні знаки, наче витончені письмена.

— Ти прийшла… — його голос був спокійним, але в ньому відчувалася якась давня туга.

Еллерія хотіла щось сказати, але відчула, як її серце стиснув страх. Чому вона тут? Хто він? Що це за місце? І в ту ж мить усе розчинилося… Вона різко відкрила очі й побачила, що лежить у своєму ліжку. Все було так само, як перед сном. Ніби нічого й не сталося. Але її долоня ще відчувала тепло від того дивного світу.

Наступні перенесення відбувалися в різних ситуаціях: коли вона втомлено заплющувала очі в автобусі, коли спіткнулася і впала, коли страх стискав її груди. Щоразу вона потрапляла туди — у світ, що ставав для неї дедалі реальнішим. І щоразу він був там. Чоловік, який знав її, ніби вони зустрічалися раніше, ніби він чекав її тисячоліття.

Одного разу Еллерія побачила в його очах не тільки очікування, а й розпач.

— Ти знову підеш, так? — запитав він, і його голос був майже безнадійним.

— Я… я не знаю, як це зупинити, — відповіла вона, відчуваючи, як простір навколо знову починає розчинятися.

Вона прокинулася у своєму світі. Але цього разу на її руці залишився слід — знак, що світився легким сріблястим світлом. Знак, який говорив, що її подорожі лише починаються.