Хід гросмейстера

На даху хмарочоса застиглий дощ утворював прозору, мов кришталь, огорожу. Унизу місто замерло у сірій німоті, а записник у руках Марти запульсував ще сильніше. Сторінки фоліанта почали самі перегортатися під подихом неприродного теплого вітру, висвічуючи золотисті символи, що ширяли просто в повітрі. Це були не просто слова – це була карта небесного протистояння, яку бабуся Катерина роками ховала від чужих очей.Давні боги не зникли, вони лише розпалися на табори, і центром їхнього нового розколу стала саме Марта – остання спадкоємниця смертного роду, здатна  змінити хід нової Троянської війни. На чолі Коаліції Захисту стояла мудра Афіна – покровителька бабусі Катерини та самої Марти. Вона прагнула зберегти баланс і захистити дівчину. Поруч із нею встали Аполлон із його світлом пророцтв, Артеміда, яка тримала під прицілом тіні ворогів, таємнича Геката, що володіла магією перехресть, та Гіпнос, здатний присипляти пильність переслідувачів. Сюди ж приєднався Гермес, вісник і заступник мандрівників, а також сам Зевс – хоч Громовержець і вагався, зберігаючи мінливу прихильність, його блискавки поки що стримували найгірше. Але проти них піднялася Коаліція Гніву, яку очолила велична й жорстока Гера. Вона вважала існування Марти загрозою для порядку і прагнула знищити її ще до того, як дівчина усвідомить свою силу. На боці Гери вишикувалися найнебезпечніші сили: несамовитий Арес, витончена й підступна Афродіта, запеклий Гефест, володар морів Посейдон, палкий Геліос, а також безумний Діоніс і дикий Пан. Вони прагнули реваншу за давню Трою і прагнули переписати історію на свій лад. І лише три божества залишалися осторонь. Володарі Підземного царства – Аїд і Персефона, разом із богинею врожаю Деметрою, зайняли позицію холодного нейтралітету. Вони чекали, чий бік переважить, не втручаючись, але й не допомагаючи жодній зі сторін.

— Марто... що це за імена? Це що, Олімп?! – затамувавши подих, шепнула Віка, споглядаючи, як золотисті букви палають прямо в повітрі над записником.

— Це не просто міфи, Віко, – Марта звела очі на застиглу валу дощу, де вже проступали перші тріщини від ударів ворожого полум'я. – Це список тих, хто хоче нас убити... і тих, хто дає нам шанс вижити.

Марта різко перегорнула сторінку, і перед очима дівчат розгорнулася складна схема, накреслена знайомим бабусиним почерком. Вона нагадувала карту шахової партії, де замість фігур були виведені древні руни, сузір'я та символи Олімпу.

— Подивись сюди, – шепнула Марта, провівши тремтячим пальцем по золотистій лінії, що вела від Ванкувера крізь океан прямо до Афін. – Бабуся не просто ховалася. Вона грала з ними в настільну гру долі, де кожна наша поїздка, кожен переїзд і навіть дата мого народження були ретельно розрахованими ходами. Вона навмисно плутала розклади Коаліції Гніву, щоб Гера та Арес не змогли запеленгувати мій магічний слід до вісімнадцятиліття. На полях сторінки драконячим чорнилом було виведено вироком: «Гра не закінчена, доки пішак не ступить на афінський брук. Гера робить свій хід через Геліоса й Ареса. Твій хід – знайти перше святилище Афіни».

— Тобто вся твоя родина була частиною цієї дошки? – затамувавши подих, спитала Віка, дивлячись, як схема на сторінці починає підсвічуватися рубіновим і янтарним вогнем.

— Не просто частиною, Віко. Бабуся була гросмейстером. І вона пожертвувала своїм спокоєм, щоб довести цей партійний розклад до моменту, коли я зможу прийняти виклик.

У цей момент застигла вала дощу за їхніми спинами вибухнула мільйонами дрібних скалок. Кришталева стіна розпалася, і з полум'яного марева на дах вистрибнула висока постать із палаючим мечем Ареса в руках.

— Час вийшов, спадкоємнице, – прогримів голос, від якого здригнувся бетон під ногами. — Твій гросмейстер більше не захистить тебе.

— Можливо, – Марта рішуче підняла записник угору, виставивши його прямо проти полум'яного леза. — Але вона навчила мене, як ставити мат.