Три жіночі долі

Поки вони з останніх сил дряпалися слизькими залізними сходинками пожежної драбини, Марта на секунду озирнулася. Переслідувачі внизу намагалися пробитися крізь золотисте марево, і в цьому викривленому сяйві дівчина раптом виразно побачила три зовсім різні жіночі долі, спаяні в один вузол. Бабуся Катерина поставала в пам'яті не як звичайна лагідна старенька. У ній завжди жила велична, сувора грація. Сиве, мов срібна нитка, волосся вона завжди зачісувала у високий вузол, а її карі, майже чорні очі дивилися на світ із глибокою, стародавньою тугою. Вона була сухорлявою, з гострими вилицями й пергаментною шкірою, від якої вічно пахло лавандою та сухостоєм. Навіть у звичайній сукні Катерина трималася як жриця або правителька, яка знає більше, ніж дозволено знати смертним. Марта була її прямою протилежністю – принаймні зовні. У свої вісімнадцять вона мала гнучку, але міцну статуру, довге темно-русяве волосся, яке вічно вибивалося зі звичайного хвоста, та світло-сірі очі, що змінювали відтінок залежно від погоди чи настрою. Марта завжди відрізнялася практичністю й стриманістю: віддавала перевагу зручним джинсам, темним худі та зношеним замшевим сумкам, аніж яскравим вбранням. Вона вважала себе звичайною ванкуверською студенткою, але під цією зовнішньою спокійною оболонкою завжди дрімала вперта, гостра рішучість – спадок, який зараз спалахнув у її крові. Віка ж була втіленням хаосу, затишку та абсолютної сучасності. Вища за Марту, з пишним рудим кучерявим волоссям, яке стирчало в усі боки, і ластовинням на носі, вона завжди привертала до себе увагу. Віка обожнювала оверсайз-речі – як-от цей гігантський в'язаний светр смарагдового кольору, у якому вона зараз плуталася на драбині, – і ніколи не розлучалася зі своїм смартфоном. Вона була вибуховою, емоційною та відкритою світу. Якщо Марта спочатку аналізувала і тривожилася, то Віка діяла на імпульсах, залишаючись для Марти єдиним надійним якорем у цьому божевіллі.