Двері зачиняються, гра починається

Марта повільно витягла зі дна сумки важкий фоліант. Це був старий записник у потертому шкіряному переплетенні, що закривався на масивну латунну засувку. Від нього віяло дивним суховієм, ароматом диких грецьких трав, морської солі та давнього пергаменту – запахом, який категорично не вписувався в дощовий, просякнутий кавовим ароматом Ванкувер. 

— Март, ти що там витягла? Камінь з бруківки? – Віка нахилилася через стіл, намагаючись підсвітити темряву екраном свого смартфона. – Ого, яка антикварна штука. Це звідки?

— Не знаю… – здавлене горло ледь випустило звук. Марта точно знала, що вранці, коли вона складала сумку в гуртожитку, цього записника там не було.

Вона торкнулася латунного замка. Втім, ланцюжок чи замочок не знадобився – клямка з клацанням відскочила сама, варто було пальцям дівчини торкнутися металу. Обкладинка розкрилася. Перші сторінки були вкриті знайомим, розмашистим, але вже трохи тремтячим почерком бабусі Катерини. Тієї самої бабусі, яка померла тринадцять років тому і про яку в родині майже не згадували. На жовтому папері чорнилом було виведено лише кілька рядків українською та невідомою, кутастою мовою, яка щойно спалахувала на екрані її телефону: «Маленька моя, якщо ти читаєш це – значить, тобі вже вісімнадцять, і тіні Трої нарешті знайшли твоє ім'я. Вони думають, що спалили все дотла. Вони забули, що попіл пам'ятає кожне ім'я, кожен крик і кожну клятву. Твоє місце більше не тут. Твоє коріння – під сонцем Еллади. Знайди Афіни. Знайди того, хто носить знак сови та списа, перш ніж Парис знову зробить свій вибір. Гра почалася». 

— Марто? Ти чого така бліда? – голос Віки пролунав ніби крізь товщу води. – Що там написано?

Марта не встигла відповісти. По склу кав'ярні пробігла тріщина – тонка, мов павутинка, але з гучним кришталевим дзвоном. За вікном злива раптом зупинилася, але не так, як зазвичай вмикається сонце: краплі просто застигли в повітрі, зависши між небом і землею. А серед сірої вуличної каламуті, прямо навпроти кав'ярні, Марта помітила високу силуетну фігуру в довгому темному плащі. Обличчя незнайомця ховалося в тіні, але дівчина виразно відчула на собі його холодний, попелястий погляд. Він підняв руку, і на його долоні спалахнув червоний вогник, точно такий же, як той, що вона щойно задула на своїй святковій свічці. Марта стиснула записник бабусі під пахвою і різко підхопилася зі стільця.

— Віко, нам треба йти. Зараз.

— Що? Куди? У нас же кава не допита! І світла немає…

— Ні, Віко, нам треба йти. Негайно, – Марта тремтячими пальцями притиснула записник до грудей, так і не закривши його до кінця. Вона не розуміла ні слова з того, що було написано на жовтавих сторінках, але цей раптовий холод і застиглі в повітрі краплі дощу лякали її до нудоти. 

Марта знову кинула погляд за вікно. Високий незнайомець у темному плащі повільно зробив крок у бік кав'ярні. Червоний вогник на його долоні спалахнув яскравіше, відбиваючись у застиглих краплях зливи, мов зловісні іскри. Від його постаті віяло чимось настільки чужим і небезпечним, що в дівчини перехопило подих, а ноги стали ватяними.

— Та що з тобою коїться? – Віка стривожено схопила її за рукав. – Ти що, привид побачила?

— Там… біля вікна, — шепотом вичавила з себе Марта, відступаючи на крок назад від скла й не зводячи очей із темного силуету. Вона поняття не мала, хто цей чоловік, чому світло вимкнулося саме зараз і звідки в її сумці взялася книжка померлої бабусі. Єдине, що вона відчувала кожною клітиною тіла – якщо вона залишиться тут ще хоч на хвилину, станеться щось непоправне. – Хтось стоїть на вулиці. Він... він дивиться прямо на мене.

Віка зикнула в бік вікна, але, здавалося, бачила лише звичайну ванкуверську мряку та розмиті постаті перехожих із парасолями.

— Там нікого немає, Марто. Тобі здалося через цю темряву...

У цей момент високі дерев'яні двері кав'ярні важко здригнулися, наче від пориву крижаного вітру, хоча надворі панувала неприродна, мертва тиша. Дзижчання дверного дзвіночка пролунало неприємно різко, і довга тінь від входу почала повільно розтягуватися по дерев'яній підлозі просто до їхнього столика.