1.Новенький

Тканина на п'яті протерлася, скочувалась, і в місці, де з'явилася дірка, неприємно саднило — ось-ось могла виступити на шкірі мозоль.

Вузькі вулиці міста лише починали прокидатися. Хтось поспішав на роботу, хтось — на навчання. Трамваї ходили взад-вперед і постукали своїми колесами на стику рейок. Жовта фарба, що давно вицвіла та облупилася від старості, тьмяніла в перших променях осіннього сонця.

Вона з розгону звернула в закуток, щоб зрізати дорогою до школи. Будильник не спрацював і тепер Фая запізнювалася на перший урок. Подумки покриваючи себе за безвідповідальність, вона мало не налетіла на випадкового перехожого.

—Гей, мале, куди так поспішаєш? Давай познайомимося ближче! — Спочатку вона не зрозуміла почутого, але щойно сенс слів дійшов до неї, вона прискорила крок, не оглядаючись.

—Може тебе підвезти? Чого мовчиш? Зупинися, все одно наздожену! — Раптом шлях їй перегородив другий чоловік, трохи нижчий за першого, але дебелий і значнішої комплектації. Навушники з вух вилетіли. Дівчачі м'які риси обличчя спотворилися. Якщо від одного можна було легко втекти, то зараз її просто оточили. Закричить – не факт, що почують, якщо, звісно, їй не встигнуть раніше закрити рота. Потрібно думати і швидко.

—Ох, чорт! — раптом скривився чоловік, відступаючи на крок. — Глуха!

Мова жестів вона знала ще з дитинства, і їй би ніколи не спало на думку, що вона знадобиться в такій ситуації.

—Йдемо. Нема чого чіпати калік, їх вже життя з природою встигло понівечили. Може зараз зуміємо підчепити краще дівку, — він розчаровано сплюнув на землю і пішов геть від неї. Зрозумівши, що врятована, Фая полегшено зітхнула і швидко попрямувала до школи, як раптом почула за спиною:

— Чекай, вона ж глухоніма! То з якого їй навушники?!!

Швидкий крок зірвався на біг.

—Не втечеш! — пролунав бас ззаду. Попереду несподівано з'явилися сходи, а сил, як і часу, щоб пригальмувати не залишалося, тому Фая на декілька секунд відчула себе в польоті, а потім відчула біль у районі куприка, колін і долонь. Вона кубарем покотилася вниз, тільки встигнувши зачепитися за перила.

—Попалася! Я ж казав, що не втечеш. Тепер не сіпайся, дядечко не зробить боляче.

Чоловік крався до неї, наче хижак, що врешті-решт наздогнав свою здобич.

—Не підходьте, бо вам буде кепсько! — Незнайомці на її погрози лише залилися сміхом.

—Тебе ніхто не почує, мала, та й зробити ти нічого не зможеш нам.

—Давай не тут, — раптом втрутився в розмову напарник. — Дівку пов'яжемо й у машину. Проблем буде менше.

Чоловік кивнув і криво посміхнувся:

—Ну, що прокотимося, крихітко?

—По обличчю собі прокотись, тарган.

—Чому одразу тарган? — Він розгублено моргнув — зухвала відповідь вибила його з колії. Фая прикусила губу, зрозумівши, що зморозила дурість, але що сказано, вже назад не повернеш, навіть якщо дуже хочеться.

—Тому що... таргани біжать на крихти.

Позаду напарник тихо хрюкнув, а чоловік збісившись перестав невпевнено тупцювати і поліз до неї своїм волохатим лапищем, маючи намір схопити і затягти до машини.

Щось хруснуло. Пролунав подвійний крик болю. У повітря піднялася хмара пилу та піску.

Фая розтиснула руку і, перш ніж нападник зрозумів, що трапилося, схопила його за края куртки, притягла до себе і завдала різкого удару коліном в ділянку паху. У її темно-зелених, кольору маслини, очах тепер не було натяку ні на страх, ні на жах. Чоловік віхитнувся і впав на землю. Одного разу все змінилося — жертвою став він, а не вона.

—Ти як? — Другого чоловіка знешкодив хлопець приблизно її віку, який повалив того на спину. Її крик все ж таки почули, хоч і не одразу.

—Я в порядку, — незнайомець насупився, побачивши її розбиті лікті та губу, де трошки встигла виступити кров. — Недарма стільки років займалася бойовими мистецтвами. Дякую за допомогу, одна я б точно не впоралася.

Ось тільки чоловік, якого вона атакувала, не збирався так рано здаватись. Скориставшись моментом, він спробував схопити її за руку. Фая вчасно зреагувала, ухилилася і, не втрачаючи ні хвилини, завела ногу і вдарила прямо по колінному суглобу та литці противника. Той голосно ахнув і скорчився на землі у позі ембріона.

—Я зараз до школи запізнюся. Думаю, ти також.

—До школи? Ти серйозно? Після того, що сталося? — зовсім розгубився хлопець.

—У менеперший урок веде моя класна керівниця. Якщо дізнається, що я була на інших уроках, а її прогуляла, в мене будуть проблеми. А ще у нас новенький учень, про якого цілий тиждень по всій паралелі ходять чутки. А я ну дуже хочу дізнатись чому його вигнали з минулої школи. 

Фая обтрусила джинси від пилу й поправила зачіску - її довге русяве волосся, заплетене у високий хвіст на макушці, розтріпалося після бігу.

—У тебе кров на губі, — хлопець підійшов ближче. Він виявився вищим за неї на цілу голову. — У мене, здається, в рюкзаку є пластирі і щось, щоб промити рани. — Смаглява шкіра відливала бронзою. Кучеряве на кінцях волосся було перефарбоване в попелястий колір і тільки відрослі коріння свідчили про натуральний темний колір. Його зовнішність навіть не псував шрам, що тягнувся з чола, перетинав ліву брову та око, закінчуючись на щоці на рівні носа. Як тріщина. — Я нікуди не поспішаю. Краще викликати поліцію, а для цього часу в мене достатньо. Тримай, — він дістав із дна свого спортивного рюкзака невелику косметичку, перероблену в аптечку. В її кишені раптом завібрувало. Ще раз. Потім ще раз і вкотре. Здається, хтось вже почав хвилюватись за неї.

"Ти де? Чому не сказала, що спізнюєшся? Щось трапилося? Відповідай. Фая! Я зараз тобі подзвоню!"

Його зовнішність навіть не псував шрам, що тягнувся з чола, перетинав ліву брову та око, закінчуючись на щоці на рівні носа. Як тріщина. — Я нікуди не поспішаю. Краще викликати поліцію, а для цього часу в мене достатньо. Тримай, — він дістав із дна свого рюкзака невелику косметичку, перероблену в аптечку. У її кишені раптом завібрувало. Ще раз. Потім ще раз і вкотре. Здається, хтось уже почав хвилюватись за неї.