.4.

Що означає слово "щастя"?

Ідеальне положення речей у житті? Це тимчасовий чи постійний стан? І взагалі це стан чи відчуття? Це вроджений чи набутий у процесі життєдіяльності "приз"? Як воно вимірюється чи оцінюється?

А що значить бути "щасливою людиною"?

Бути у списку журналу Forbes, мати купу грошей, впливу і влади? Чи може займатися улюбленою справою, не зраджуючи своїм мріям і не дивлячись ні на що? Можливо, це присвячувати себе іншим, займатися благодійністю і віддаючи усі сили всім допомагати й про всіх турбуватися? Чи напроти, займатися махінаціями, обманом і наживатися ошукуючи безнадійно простодушних дурників? Може це значить бути щасливчиком, мати інтуїтивне відчуття, що і коли треба робити, щоб розгледіти, не пропустити та скористатися нагодою? А якщо це значить бути "королевою" зі стервезним характером, яка весь час скандалить, вимагає і виставляє претензії, а її все одно пестять і плекають, носять на руках і здмухують пилинки? А можливо, навпаки, стан відданості – тепле почуття, коли ти любиш всім серцем і отримуєш таку любов у відповідь? Може це значить пожертвувати всім і навіть померти, щоб врятувати дорогу для тебе людину? Думати про себе і своє благо чи перейматися за інших?

Для когось це звільнення від смертельного недугу, а для когось довгоочікувані дві смужки на тесті. Комусь добре, коли в інших все погано, а хтось вміє танцювати під дощем, не зважаючи на хаос у їхньому житті.

Що… може… зробити… тебе… щасливою?

Цей день видався дуже складним і заплутаним. Почуття тривоги не залишало ні на хвилину. У мене виникали страх і пересторога у звичайних, буденних ситуаціях. Нутро викручувало навиворіт і кричало "стережись!"... тільки не зрозуміло від кого чи від чого треба було берегтися.

Декілька разів застрягала у стані дежавю, що вкотре примушувало замислитися про багаторазовість повторень одних і тих самих помилок. Ненавиджу відчуття коли ти на долі секунди розумієш, що відбудеться, але не можеш вплинути на перебіг події. Чому це не спрацьовує завчасно? Яка користь з цього передчуття, якщо не можна нічого виправити? Та понад усе виводило те, що ці ситуації однопрофільні. Тобто граблі на яких я танцюю одні й ті ж самі. Здається вчитися на своїх помилках я вмію, так само як і на чужих.

Загалом, за сьогодні стільки всього сталося, що мені хотілося просто відпочити. Проте, Френні не дала мені такої можливості, наполягаючи на зміні оточення. Типу, музика і танці мали мене не тільки розслабити, а ще й розвеселити. Сумнівне намічається дійство, але тепер хоча б буде чим зайнятися, щоб відірватися від роздумів "що ж я роблю не так?".

Ми домовилися зустрітися в клубі рівно о дев'ятій вечора. Добиратися мені доведеться туди самостійно, бо у Френсіс стався якийсь форс-мажор і їй довелося виїхати завчасно. Але це означає, що мене ніхто не буде підганяти і я зможу провести час у спокої. Тому прийнявши душ, я роблю кілька доглядових масочок під серію улюбленого серіалу. Розслаблення від процедур знову повертає бадьорість і студентський кураж до пригод, тож збиратися стає цікавіше.

Так вже склалося, що я не слідкувала за модою, косметичними новинками чи тенденціями. Мені просто не було це цікавим, я фокусувалася на інших важливих для себе речах. На противагу мені, Френсіс просто обожнювала все це включаючи всі супутні процеси: від вибору і купівлі, до фарбування і милування собою. Ми не були першими красунями (принаймні я, Френсіс ніколи не страждала поганою самооцінкою) і на початку, це було перепоною для мого відвідування різних закладів такого типу. Але подруга регулярно бралася за моє перевиховання у цих питаннях: проводила майстер-класи, навчала правильно робити макіяж, розбирала зі мною різні техніки нанесення і правильного поєднання кольорових відтінків, підбирала виграшні комбінації одягу для легкого проходження фейс-контролю.

Тепер збиратися було одне задоволення. Нанісши легкий мейк, одягнувши вже завчасно підготовлений лук, а саме кофту з одним рукавом, чорні джинси скінні й босоніжки з тонкими перемичками, викликала таксі. Час очікування авто пройшов за оформленням зачіски та збиранням дрібничок до клатча. По дзвінку, востаннє подивилася в дзеркало і вибігла на вулицю.

"Так, для прогулянки мій образ зовсім не підходить", – зіщулилась я від несподіваного пориву вітру. Сідаючи в машину мою увагу привернула вулиця. Погоджуюсь, звучить дивно, але було щось у навколишньому похмуре. На дворі занадто лячно, світло від вуличних ліхтарів приглушене, та й горить через один, що чомусь викликає пригнічення. Знову з'явилося відчуття тривожності, бо для затишного спального району як цей, такий стан речей аномальний. Почало зароджуватися бажання нікуди не їхати. Проте авто вже прибуло, а вітер обдував холодним повітрям, то ж я поспішно сіла в середину. Вулиця все ще магнітом притягувала мою увагу, але завібрував телефон й гаджет повністю заволодів моєю увагою. Знову підняла очі, коли авто зупинилося неподалік парадного входу "Street". Ховатися було пізно, та й нікуди.

Гучна музика, запальні танці, молодь напідпитку… в такому оточенні не хочеться навантажувати себе роздумами. Тож піддаючись атмосфері та качаючи стегнами в такт музиці, повільно прямую через натовп до барної стійки.

"У неї це починає входити у звичку", — вкотре нервово поглядаю на годинник, який показує вже 21:13.

— Повтори, — кидаю бармену, вказуючи на спустошений келих Маргарити ще раз оглядаючи людей біля стійки. Через декілька хвилин переді мною стояв оновлений коктейль, під ніжку якого був покладений клаптик паперу зігнутий навпіл. Розгорнувши записку, прочитала виведені на скору руку неакуратним почерком каракулі: "Через 10 хвилин біля 3-го столика". Докладаючи зусиль ознайомлююсь зі змістом і заінтригована таким перебігом подій фіксую відлік часу по годиннику на зап'ясті. Повільно смакую свій напій. Вкотре оглядаю присутніх у пошуках своєї подруги.