.2.

Що визначає нас як особистість?

Наші смаки й уподобання?

Одяг, музика, книги, культура... Манера ходити, говорити, подавати себе у вигідному світлі...

Можливо наші дії, вчинки, досягнення?

Закінчення школи, вступ до вишу, перспективи власної важливості та необхідності, можливість впливати на людей та змінювати їх долі…

А як щодо ідей та прагнень?

Незалежність, самостійність, відповідальність, ощасливити себе, своїх близьких, винайти ліки, зробити відкриття, що змінить суспільство, розуміння нашого існування, ба краще, всесвіту…

Якою… людиною… є… ти?

— Ні, — шепочу перелякану, різко сідаючи у ліжку. Кліпаю декілька разів, щоб надати різкості зображенню й обводжу поглядом навкруги. Нічого незвичайного. Усе виглядає, так само як коли я лягала спати. Дівчата, з якими я ділю кімнату в гуртожитку, спокійно сплять у своїх ліжках.. 

Тремтячою рукою перевіряю мобільний – 4:56. Не можу просто сидіти, тому встаю і йду до ванної. Набираю в долоні холодної води. Бажаючи змити з себе неприємні відчуття, вмиваюся, занурюючи обличчя в крижану прохолоду. Дивлюся на своє перелякане відображення: бліде обличчя, широко розплющені очі, розтріпане волосся. Широка футболка, в якій я сплю, місцями прилипла до змокрілої шкіри, вкритої сиротами.

Скидаю все і ступаю до душової кабіни. Підставляю лице теплим потокам води, заплющую очі й намагаюся згадати, що саме так мене налякало. Але як не намагаюся, не можу пригадати жодного кадру, мотиву, дії чи навіть персонажів, проте дуже чітко відчуваю жах та відчай безнадії, ніби вони намертво врізалися у підсвідомість. Якийсь час просто стою, мов загіпнозована, спостерігаючи за “торнадо” з води над водостоком.

Ще ніколи в житті так не почувалася. Зазвичай, все просто і логічно. Ти або щасливий, або засмучений, або боїшся, або заздриш, або якась інша ясно сформована емоція, яку можна прослідкувати та обґрунтувати її виникнення. Проте, зараз все по-іншому. Від постійних кошмарів, які переслідують мене не перший тиждень, відчуваю виснаження. Почуваю розпач від розгубленого стану душі, адже я не знаю чому так відбувається. У мене в житті все добре. Другий курс тільки розпочався, до сесії ще декілька місяців безтурботного життя. У мене хороші друзі, немає ворогів (принаймні мені так здається), немає якихось мега величезних турбот чи проблем. Як то кажуть усі живі, всі здорові. То чому у мене так неспокійно на серці? Звідки цей тягар, який сковує мою життєрадісну природу?

Останнім часом я не впізнаю себе. Агресивна поведінка і необдумані вчинки, змушують постійно відчувати провину за скоєне. Через те, що поводжусь неадекватно та ображаю навколишніх, відчуваю смуток і стрес. Дратує, що не можу бути послідовною, бо не можу усвідомлено контролювати зміни настрою. Постійно перебуваю у збудженому емоційному стані, тому заводжусь і зриваюсь з напівоберту, розводячи з мухи слона. Серйозно починаю задумуватися над відвідуванням психолога чи психіатра (Це вже яка стадія розладу?). Здається, мені вже треба стороння допомога, бо сама я не в змозі впоратись.

Повертаюсь до кімнати. Краплі води, скрапують додолу з кінчиків мокрого волосся, залишаючи по собі тихий глухий звук, після удару об підлогу. Оглядаю простір помешкання. За вікном, перші промені сонця починають розривати темне полотно ночі. Силуети меблів з кожною новою хвилиною стають чіткішими, у міру того як розквітає світанок. Дівчата продовжують спати, допоки їм дозволяє будильник.

“Це добре, — розмірковую про своє. — Не будуть бачити цю сновиду. — Мій погляд зупиняється на клапті власного відображення у дзеркалі, яке з цього ракурсу не повністю потрапляє в поле зору. — І що робити?”

Ні, звичайно, збиратися, одягатися, снідати і йти на пари… та Ви розумієте, що я маю на увазі. Як подолати те все, що на мене навалилося? Думаю, було б легше знайти відповідне, якби було ясно з чим я маю справу. Але, на жаль, якраз дана інформація наразі й відсутня.

“У будь-якому випадку треба зібратися. Сьогодні п'ятниця, а це значить, що після лекцій можна буде спробувати “реанімувати” себе чимось більш веселим, ніж прогулянка на навчання і назад. Тим паче Френні вже й так на мене криво поглядає. Хоча вона моя найкраща подруга, не хочу, щоб вона думала, що я божеволію.”

Ентузіазму і внутрішньої мотивації вистачає запустити двигун примарного гарного настрою. До виходу три години, можна встигнути купу роботи переробити. Тож, не поспішаючи починаю збори, готую сніданок, чепурюся та о восьмій ранку, вже прямую залитою сонцем вулицею.

“Все ж як я люблю свій університет”, — спиняюсь посеред дороги через невеликий сквер, яким прямую до навчального корпусу.

З непідробним захватом оглядаю людей, які так само як і я, кудись прямують. Поглянувши на різнобарвний потік людей, що рухаються повз, я не можу не захоплюватися різноманіттям стилів та образів. Волосся всіляких відтінків темного, світлого, рудого, яскравого кольорів, коротке, довге чи заплетене у дреди, вишукано вплетене у зачіску чи зачесане у творчому безладі. Вишукані сукні, спортивні костюми, військова форма, обвислі штани, що тримаються на чесному слові, з матнею десь біля колін чи чорне вбрання з якомога більшою кількістю металевих голочок, заклепок, малюнками черепів чи перевернутих зірок… пірсинги, чи татуювання, пішки чи на скейті/роликах, повільно розгулюючи чи швидко поспішаючи… У кожному образі та стилі, у кожній деталі є своя історія, свій мотив, своя філософія, своя душа.

Тут, серед цього моря індивідуальності, я відчуваю, що можу бути сама собою. Нікого не цікавить, чим я вирішу відрізнитися сьогодні. Нікому не важливо, яку роль чи образ я сьогодні оберу. Тут я можу бути якою захочу. Можу спробувати бути хіпі, рокером, милою кокеткою чи відвертою сексі-гьорл.

Саме тут я вчуся жити СВОЄ життя, вирвавшись з-під опіки та контролю люблячих батьків. Обираю, що для мене важливо і пріоритетніше на цю мить. Чим я хочу знехтувати, а чим готова поступитися. Сама обираю: йти спати чи затриматися ввечері з друзями за посиденьками під гітару. Оцінюю ризики: пропускати пару по цьому предмету чи краще досипати на лекції. Контролюю терміни здачі навчального плану: обираю розробляти курсові протягом семестру чи в останні дні перед здачею, цілодобово сидячи за розрахунками та вірячи, що Редбул зарядить мене енергією на це праведне діло. Тут я вчуся економити протягом тижня, щоб мати можливість відірватися на вихідних. Тут я пробую себе у різних підробітках і торую свою дорогу цим буремним шляхом. Тут я відчуваю самостійність, справжню свободу власного вибору і відповідальність, яка навалюється на тебе після руху обраним шляхом (особливо відчутно це було, коли я зробила пірсинг язика, але мала необережність забути про це, під час свого візиту додому на канікулах).