Глава XVI

Глава XVI

       Ден стояв посеред лісу, в носі все ще був запах паленої плоті й крові, а в роті її присмак. Його це не надто хвилювало, хлопець вже майже забув про тей біль і в нього було тільки одне питання — "Що робити далі?".  

       Планів узагалі не було…  

       Різко з'явився сильний головний біль й хлопець сів на землю, він посилювався й дійшло до того, що від болю аж зуби зводило. Через декілька хвилин біль різко минув так само, як і з' явився, Ден підвівся й обтрусив сміття з себе, коли він обтрушувався, то намацав щось в кишені джинсів й дістав це.  

       В його руці був конверт. Точно, як він міг забути? 

       Розірвавши його він знайшов записку: 

       "Привіт! Якщо ти відкрив конверт, то в тебе вистачило мізків погодитися на мої умови. Я дуже рада. Давай я представлюсь — моє ім'я Вельзевул.  

        Я трохи збилась з теми, перепрошую. Тобі потрібно звільнити з кожного острова душу демона. Ти, можливо, запитаєш: "Чому інші не звільнили?", все просто — тільки люди можуть зламати бар'єр, вампіри, нажаль, не можуть цього зробити, а люди не живуть довго тут, вони надто слабкі й місцева флора й фауна не така м' яка, як в вашому світі, вони все продумали, але стаються іноді невеличкі збої — напівкровки.  

       У напівкровок при перевтіленні імунітет почав знищувати отруту вампіра, але цей процес незворотній, більше я не знаю.  

       Так ось. На зворотній стороні листа порядок дій для знищення бар'єру, тіла я надішлю. Ти легко знайдеш територію де заключена душа. 

       В таких місцях тебе огортає хвиля спокою, агресії чи паніки, чи щось інше. " 

       Прочитавши це хлопець став збентеженим, з'явилося більше запитань ніж було до цього.  

       – Ну що ж, виходу іншого немає, потрібно їх звільнити, якби все було так просто…  

       Ден почав пошуки душі й паралельно шукав місце для ночівлі. Час від часу вдалині чулися чиїсь крики, ревіння чи стони і це дуже непокоїло хлопця.  

       "Невже все на острові заражено цією хворобою?" — задумався він, але його думки були спростовані коли хлоець наткнувся на виводок вепрів. Ден відійшов якомога далі від них, про всяк випадок, можливо, ще почнуть захищатися.  

       Місцева флора була доволі гарна. Зелений, мішаний ліс, що здіймався до небес, якби не ті потвори, що живуть тут, то можна було б і залишитись жити тут. Тільки трохи прохолодно, але від такої температури точно не замерзнути, хоча в хлопця були побоювання на рахунок ночей тут. Можливо, вночі тут вилазить щось жахливіше, або просто дуже холодно. 

       Через декілька годин блукань почало смеркати.  

       Нічого більш-менш підходящого для ночівлі він не знайшов, але йому також пощастило не наткнутися на заражених. Життя тут вирувало, а може не життя.. Скоріше смерть. 

       Хотілося їсти, від голоду болів живіт й хоча він посеред лісу, але хлопець не бачив ні ягід, ні грибів.  

       Сонце вже майже сіло, страх невпинно підступав. За спиною почувся голос.  

       — Хлопче!!!  

       Ден від страху смикнувся. Серце закалатало й хотілося втекти, але через декілька секунд прийшло розуміння, що це людський голос і він повільно обернувся.  

       Перед ним стояла дівчина: брюнетка, з овальним, злегка подовженим обличчям, гарна, чиста, доглянута шкіра з трохи білуватим відтінком, маленький носик, що злегка підведений вгору, рожеві губи, також вона висока та струнка з чудовою талією. З одягу на ній були кросівки, джинси й куртка, волосся було зав'язане в кінський хвіст.  

       Дівчина порушила тишу.  

       — Ти ще довго будеш на мене витріщатися?  

       Ден стояв далі в ступорі.  

       — Агооов, ти мене взагалі слухаєш?  

       — А?  

       — Привіт.  

       — Привіт — хлопець зробив два кроки назад.  

       — Боїшся мене?  

       — Ні, не зовсім.  

       — То чому відійшов? Дивак.  

       — Я не дивак, просто недовіряю тобі.  

       — І що ж я тобі такого зробила?  

       — Мені нічого поганого, поки що.  

       — То чому мене боятися?  

       — Дурнувате запитання.  

       — Дитяча відповідь, якщо б я хотіла зашкодити тобі, то сенс мені починати розмову з-за твоєї спини.  

       — Логічно…  

       — "Логічно" — перекривляла дівчина — параноїк бісів.  

       — Чому ти така зла?  

       — Я не зла, просто, ти тупий.  

       Хлопець стояв, як вкопаний і дивився, він мовчав, його нудило від цих образ. Так він постояв декілька хвилин, потім розвернувся й пішов. Весь цей час незнайомка теж стояла біля нього: спочатку розмовляла з ним, але потім зрозуміла, що він її не чує й почала спостерігати.  

       — Агооов!  

       У відповідь мовчання хлопця.  

       — Агооооов!  

       Ігнор. Він брів далі.  

       — Ден!  

       Хлопця немов витягнули з води.  

       — Що?  

       — Що це було?! Ти розвернувся й пішов.  

       — Я, я, я не знаю, в очах все поплило й думки просто згасли. Я немов заснув.  

       — Як ти тут опинився?   

       — Довга істроія, узагалі, хто ти?  

       — Це не важливо, скоріше всього, ти мене більше не зустрінеш.  

       — То що тобі від мене потрібно?  

       — Я хотіла тобі допомогти. Вже майже стемніло, сумніваюсь, що ти з місцевих. 

       — Місцевих? Тут хтось живе?  

       — Давай поговоримо вже в безпечному місці. Згоден?  

       "Пропозиція дуже вигідна, але десь повинен бути обман" — думав Ден.  

       — Згода.  

       Дівчина мовчки пішла праворуч й через декілька сотень метрів стикнудася з заростями, хлопець весь час йшов мовчки за нею, біля високої трави вона зупинилася.  

       — Після тебе — промовила вона, жестом припрошуючи пройти вперед.