Глава ХІ

Глава ХІ

            Дівчина невпинно атакувала Дена, але хлопець був доволі спритним аби ухилятися та з кожною хвилиною бою хлопець виснажувався і був уже на межі, в очах час від часу різко темніло й доводилося рухатися навмання, він не міг напасти чи втекти, коли він намагався відступити, то отримав різкий удар косою в праве плече, на щястя, його знову не сильно зачепило, але тепер рука дуже боліла.

            — Мисливського азарту тобі не позичати — зауважив він сподіваючись на, те що вона трохи зупинить свій шквал атак для розмови.

            Але дівчина тільки щось промугикала не спиняючи темпу.

            — Чому ти так відкрито розмовляла зі мною, як на мене хтось інший міг насторожитись.

            Дівчина зупинилась і її коса знову перетворилась в ключ.

            — Мале чортеня, добре, хочеш поговорити чи відпочити, чи відтягнути момент своєї смерті?

            — Все одразу — сказав Ден і сів обпершись на дерево.

Дівчина підійшла ближче нахилилась до його вуха і прошепотіла:

            — Хто тобі сказав, що я погодилась? Ти зараз підписав собі смертний вирок — з посмішкою сказала вона і відхилилася, щоб подивитися в його очі.

            На обличчі Дена був тільки вираз втоми і байдужості до слів Жанен.

            — Вбивай, я вже не можу боротися за своє життя — хлопець почав засинати.

            Дівчина перевела погляд на його рани.

            — Ти втратив багато крові, скоро і без моєї допомоги помреш, але ти хотів поговорити… — після цих слів вона потянулась до його рани на плечі і натиснула.

            Ден протяжно застонав і розплющив очі.

            — Що тебе цікавить? — запитала вона.

            — Боляче! — декілька секунд він просидів мовчки — Ти завжди так прямолінійно розмовляєш зі своєю жертвою?

            — Так, зазвичай, я тонко натякаю, що їй залишилося недовго і втекти не вдасться, але іноді кажу прямо і даю можливість зійтися в рівному поєдинку — після цих слів дівчина сіла праворуч від хлопця і декілька хвилин провела в тишині явно над чимось роздумуючи — Чому ти пішов на вірну смерть? Ти не був схожий на того хто шокований моїм нападом.

            — Я точно не можу сказати чому так зробив, коли я потрапляю в такі ситуації, то мене розриває від бажання дізнатися чим все це закінчиться.

            — Ти не сповна розуму.

            — Можливо… Ця зброя це твій вид магії?

            — В якомусь сенсі так. Я перетворюю душі і тіла тих хто мене зацікавить своєю силою у зброю, звісно, я можу повернути їм колишню форму, але мені потрібна заміна. Заради чого ти живеш?

            — Я… Я не знаю, напевне, заради помсти.

            — Кому? Тільки моєму роботодавцю?

            — Вікторія?

            — Угу — Тільки вона?

            — І Віктор.

            — З твоїми силами ти швидше помреш ніж дійдеш до них.

            — Я вже помираю…

            — Точно підмічено.

            Ден знову почав засинати, але Жанен вдавила палець в  рану на плечі, хлопець зойкнув і відкрив очі.

            — Дехто заплатив за твоє життя більшу ціну, але з однією умовою, хоча, як на мене ця умова, скоріше, виглядає, як катування.

            — Вбий мене швидко, я не хочу корчитись в муках…

            — Наше життя—страждання, повір мені, ти можеш вижити, якщо пощастить.

            Дівчина дістала колбу з невідомою рідиною, дуже схожою на ту, що зцілила ногу хлопця.

            — Випий.

            — Що це?

            — Думаю ти сам знаєш відповідь, пий.

            — Ні…

            — Ооооох скільки ж з тобою мороки — сказавши це вона схопила його за щелепу і відкрила її, моментально засунувши горлечко колби йому до рота.

            У хлопця не було сил пручатися і йому довелося випити вміст колби, він закашляв.

            — Так би і одразу, це свіже зілля, тому воно не надто сильне, але рани допоможе зцілити.

            Жанен підняла хлопця і закинула його руку собі на плече.

            — Пішли.

            Дівчина кудись повела Дена, але йому було байдуже, в його голові було декілька думок і все тіло почало палати, йому стало дуже спекотно.

            — Здається я додала занадто багато отрути, ти аж палаєш. Скоро мине — це не смертельна доза.

            — Ти з самого початку планувала мене не вбивати? Хто заплатив за моє життя?

            — Я хотіла тебе вбити, але ти мене зацікавив, хочу побачити наслідки, а на рахунок перекупника — вона не відрекомендувалася.

            — Чим я тебе зацікавив?

            — Це секрет — дівчина посміхнулась — колись дізнаєшся.

            Далі вони всю дорогу йшли мовчки, на щястя, дорога була не довгою…

            — Ти винен мені послугу — якщо виживеш.

            — Чому?

            — Я залишила тобі життя, хоча, могла вбити.

            — Нісенітниця.

            — Це не головне подивився праворуч.

            Він повернув голову праворуч і побачив величезну яму.

            — Що це?

            — Тут живе королева павуків.

            — Ні — хлопець все зрозумів, він не любив павуків, але не боявся їх —Мене з'їдять живцем.

            — Бууувай — протянула дівчина і різким рухом перекинули Дена через себе.

            Коли хлопець падав у яму, то був здивований — "Звідки у дівчини стільки сил?" — промайнуло в його голові, але від думок його відірвала холодна земля на яку він упав.

            Ден підвівся і почав оглядати все, тіло нило від болю.

            Яма виявилася тунелем, який вів в темряву, самостійно вибратися він би ніяк не зміг, в нього навіть зброї чи магії не було, він загубив те скло, що залишилося ще під час нападу.