Глава VI

Глава VI

       Ден відкрив очі й почав роздивитися навколо — він знаходився на ліжку в невідомій кімнаті.  

       В кімнаті був суцільний мінімалізм: на одній зі стін знаходилась полиця де стояла колба з невідомою речовиною багрового кольору, скоріше хлопець не хотів сприймати вміст цієї колби в реальність, хоча за недавній проміжок часу сталось забагато подій в які він не хотів вірити, також напроти ліжка стояло декілька стільців, в лівому кутку від ліжка була пічка, коли Ден прийняв сидяче положення і подивився в праву сторону від пічки його серцебиття пришвидчилось, а жмуток страху підступи до горла, на стільчику куди дивився хлопець сиділа Вікторія, першим через декілька хвилин напруженого мовчання першим розмову почав Ден: 

        — Ти прийшла мене вбити?  

        — Можливо, все залежить від твоїх дій. 

        — І що ж мені потрібно робити?  

        — По-перше — припини спроби втечі ти зараз далеко від дому, по-друге — якщо хочеш жити, то заключи зі мною один контракт.   

       — Це все?   

       —Так.  

       — В чому заключаются умови контракту?   

       — Ти не розповідає нікому про наше невеличке непорозуміння, а я в свою чергу не вбиваю тебе?   

        Ден став на ноги і одразу ж сів назад від різкого болю в нозі.  

       — Ти намагаєшся домовитись зі мною після всіх страждань, що мені завдала?   

        — Точно, треба ще тебе підлатати— проігнорували слова хлопця і підійшла до полиці, звідти дістала у саму колбу, відкоркувала її і піднесла до обличчя Дена:

        — Випий — це тобі допоможе.  

        Запах, який йшов від колби нагадував кров, напій мав аромат заліза, він навіть чхнув від цього відчуття.  

        — Що це?   

        — Ліки, це було так мило, вперше в житті бачу таку реакцію.  

        Ден  випив вміст колби до останньої краплі, присмак теж був металічний — це була кров.  

        Широкий розріз на нозі почав затягуватись на очах, хлопець перевів погляд на Вікторію, в його очах було здивування. 

       — То ти згоден з контрактом?   

       — Так.  

        Віка різко поцілувала Дена, від несподіванки він зойкнув,через декілька секунд вона прибрала свої губи і задоволено сказала: 

        — Спробуй мені розповісти про інцидент.  

         Ден спробував знову запитати чому його хотіли вбити, натомість він просто сидів з відкритим ротом.  

         —Як?  

         —Це контракт яким користувались ще в минулому світі. 

         — Минулому?   

         — Довго розповідати.  

         — То ж, що зі мною буде далі?   

         — Ти вже не моя проблема, далі можеш жити сам або служити комусь іншому, бувай.  

          На цих словах Вікторія завершила розмову й рушила до дверей.  

         — Відчиняйте! — крикнула вона.  

         Дівчині швидко відчинили двері й вона вышла з кімнати, через декілька хвилин до кімнати зайшли два чоловіки: перший був худий з колючим поглядом, другий був підкачаним й в його погляді була збайдужілість до всього, що відбувалось навколо.  

        — Збирайся ти підеш з нами — сказав худий.  

        — Куди?   

        — Як куди? Туди де знаходяться всі вигнанці.  

        Ден був у ступорі.  

        — Давай швидше, в іншому разі я застосую силу. 

        Напевне, варто було описати зовнішність Дена — хлопець не збирався йти надовго з дому, тому був одягнений в білу футболку з намальований кораблем на ній, чорних шортах і в гумових капцях, серед речей був телефон, який він Втратив, Ден, не довго думаючи, взяв колбу й поклав в кишеню.  

        — Я готовий — сказав Ден.  

        Вартові, як здогадався він, вели його повз інші кімнати, здається, це була своєрідна тюрьма, хлопець навіть не намагався чинити супротив. Конвой вийшов з тюрьмы, як виявилось — підземної,пахло морем, зверху була лише невеличка будівля, вартові повели хлопця в сторону доків де стояв корабель.  

        — Пришвидшуємось, ми запізнюємось — сказав худий наглядач.  

         Коли група зайшла на човен, Дена одразу ж повели до строю де стояли інші в'язні.  

         З трюму вийшов чоловік і став навпроти строю.  

         — Як ви вже знаєте, ви тут бо ви нікому не потрібні, хтось був занадто слабкий, хтось напав на господарів, хтось їх вбив, ви будете відправлені на острів з якого є тільки два варіанти вибратися, а саме: перший і найпростіший — це перемогти в турнірі і зарекомендували себе й другий, який зробить вас вільними від служіння комусь проти волі — вибратись з серії островів власноруч, нагадую! Море ви не перетнете бо вас одразу з'їдять морські тварюки, також я б не радив влаштовувати заколоти, сьогодні у нас на борту є гості — чоловік закінчив так званий брифінг і повідомив, що всі вільні, одразу ж пішовши по своїм справам. 

         Декілька годин хлопець тинявся по кораблю і розпитував про місце куди вони пливуть, аж поки не сталась одна подія, один з в'язнів самостійно почав заколот вбивши чотирьох наглядачів, інші наглядачі зрозумівши небезпеку тримали дистанцію, хлопець керував вогнем і міг створювати його ні з чого.  

         — Ну, підходьте, всі здохнете! — волав агрессор.  

         — Покличте підмогу — крикнув той самий чоловік, що проводив брифінг.  

         — Так капітан!  

         Один з наглядачів побіг в сторону кают й одразу ж був охоплений полум'ям.  

         — Думали я так легко вас відпущу? Ви всі слабаки! — не вгавав в'язень.  

         Ден подумав, що непогано було допомогти, він би попрактикував свої здібності, та й в його серці закрались відчуття, що він тут влаштує справжню бійню й під гарячу руку може потрапити кожен.  

          Ден зосередився на колбі, його єдиній зброї, він змусив тріснути її на маленькі уламки, навіть спробував надати їм форму голок, він подивився на результат, в основному вийшло казна що, але два осколки були дуже тонкими схожими на голки, все інше було схоже на розтоптане скло, яке потім подрібнили перетворивши в крихти.