Глава IV

Глава IV

         Прокинувся Ден з поганим настроєм, голова боліла, а ще було відчуття того, що він щось забув, щось важливе, але що саме він не міг дати відповідь. 

         Сьогодні хлопець вирішив відпочити від міського життя через своє самопочуття й ліг спати. 

         Коли Ден прокинувся був уже вечір, близько восьмої години, його тягнуло на вулицю прогулятися. 

         Прогулюючись містом хлопець відчував, що був в тих місцях де не бував, Ден вирішив піти вглиб невідомої частини місця яка йому здавалася небезпечною. 

         Проходячи повз один з будинків Ден відчув, що цей провулок йому занадто знайомий, щоб його минати й вирішив звернути туди.  

         Зайшовши в провулок його підсвідомість забила на сполох. Він відчував небезпеку.  

         — Треба звідси йти, тут дуж страшно, що я взагалі тут забув?— подумав про себе хлопець.  

         Хлопець відчув чийсь пронизливий погляд за своєю спиною, йому стало дуже неклмфортно від цього погляду і він почав повертатися в сторону того хто на нього дивився. На його здивування там стояла дівчина років вісімнадцяти, побачивши яку в Дена у немов камінь з серця спав.  

         Дівчина почала повільно підходити не говорячи жадного слова, вираз її обличчя також був не змінний. Крок за кроком невідома підходила до Дена, а підійшовши впритул дістала з-за спини шприц і віткнула його в саме серце хлопця.  

         Ден скрикнув скоріше від несподіванки ніж від болю, в його очах почало темніти, а розум затьмарювався.  

         Коли ціль знепритомніла Евелін посміхнулася її сила дуже допомагала при полюванні і ловлі втікачів, але ловлю втікачів їй рідко доручають, зазвичай цим займається Марк або Ліза. Вони завжди чудово інсценували нещасні випадки.  

         Залишилося дійти до місця зустрічі і зникнути звідси. 

         Коли Ден прокинувся, то не розумів, що відбувається навколо — він не міг нормально думати все було як в тумані, але він чув, що хтось відкрив двері в кімнату де він знаходився, відчув, як його підвели й повели кудись, коли хлопець йшов його розум потроху прокидався, починав обдумувати ситуацію — "Де він? Як він тут опинився? Його викрали?".  

         Ведучий різко зупинився й відкрив двері, в очі вдарило світло і якби його руки не були зв'язані за спиною то він закрив їх руками, тепер можна було побачити провідника — це був Марк, здивування Дена не було меж, його рот відкрився, а брови піднялись вверх наскільки це було можливо.  

         — Йди вперед — промовив Марк.  

         Ден без протесту пішов вперед, суперечити з Марком навіть з розв'язаними руками не надто хотілось.  

         — На підлогу — наказав наглядач.  

         Ден не надто зрозумів слова Марка і трохи завагався, за це хлопець отримав сильный удар згори вниз в плечевід чого моментально став на коліна й зігнувся від болю, та йому не дали відійти від удару, як різко смикнули за волосся випрямляючи його.  

         До кімнати зайшла Вікторія, а за нею дві дівчини яких Ден бачив тлді в провулку, так його пам'ять повернулася і він безмежно шкодував про цей вчинок.  

         — Розв' яжи йому руки — наказала Вікторія Марку.  

         Коли Марк нагнувся для того, щоб розв'язати руки Дену, то прошепотів йому на вухо слова:

         — Я щиро сподіваюсь, що такий невдаха як ти не пройдеш перевірку , сказавши це Марк розв'язав руки хлопця і простягнув праву руку Дена вперед.  

         — Добре, що ж, приготуйся буде трохи боляче — сказала Віка і посміхнулася.  

         Віка взяла хлопця за руку і піднесла свої вуста до його зап'ястя і вкусила, Ден скрикнув від болю й хотів відсмикнути руку, але її одночасно тримали Віка з Марком. Кров лилась теплим струмком по його руці, а сама рука почала пекти нестерпним болем… 

         Коли Вікторія прибрала свої вуста від руки хлопця, то наостанок провела язиком по рані, якби хлопець не корчився і кричав від болю, дуже здивувався миттєвому припинення кровотечі, а зараз їй потрібно було тільки сісти і чекати…