.8.

   Ми ніколи не усвідомлюємо, що насправді цінного маємо. На що, по-справжньому, варто витрачати свій дорогоцінний час і чого насправді треба було прагнути.

   Чи є розуміння цих істин ознакою душевної еволюції?

   Я сиджу на своєму місці у кріслі з повним усвідомленням того, що я сюди потрапила через когось. Хтось дуже хотів отримати мою душу і прискорив наближення смерті. Дивлюся навколо і ловлю на собі збентежені погляди янголів. Здається, я надумала лишнього і кожна нова здогадка тільки погіршує вихідне становище. Закриваю очі й намагаюся викинути усі думки з голови, та у мене зовсім нічого не виходить.

   Секунда, і чиїсь руки міцно стискаючи мої плечі, підіймають на ноги й ставлять мене на підлогу. Відкриваю перелякані очі й бачу перед собою Енджела, що схиляється… о ні… для поцілунку? Гармидер з думок поволі переходить у повний і цілковитий вакуум, окрім думки, як поволі його обличчя наближається до мого. Я не знаю, що маю робити і як реагувати. Відчуваю теплий подих на своїх тремтячих від хвилювання вустах. Дивлюся прямісінько у його сірі очі та бачу своє віддзеркалення. За лічені міліметри до… двері різко відчиняються, але мені все одно на те, що там відбувається, я ніби загіпнозована зазираю у темну безодню його погляду… він зупиняється, окидає поглядом моє обличчя і відступає.

   Виходячи зі ступору, вкриваюсь густим рум'янцем. Бачу краєм ока, як Скай тихо давиться чаєм зі сміху на кухні над рукомийником, і злюся на себе і свою реакцію.

   "Якого біса це було? За відчуттями, я ніби сама, добровільно й без примусу йшла до пащі лева. Краще б втратила свідомість."

   Ловлю ледь помітний усміх Енджела, на мої роздуми з наріканням, і тепер нарешті переводжу погляд на двері. Ніздрі роздуваються, червоний від люті у дверях стоїть Снег і двоє його посіпак.

   – Енджел, хлопчику, ти досі не зрозумів у яку халепу втрапив, через це дівчисько? – Зі зловтіхою шипить непроханий гість. – Ти порушуєш все більше небесних канонів. Невже ти вважаєш, що зможеш вийти безкарним і з цієї ситуації? – Його цупкий погляд промацує кожного присутнього у цій кімнаті, і від цього стає дуже ніяково, ніби все тіло вкривається неприємним слизом. Виникає нестримне бажання все кинути та бігти якомога швидке до ванної, щоб під гарячим душем змити з себе цю гидоту.

   – Що тут відбувається? – Як ні в чому не бувало, повністю зібраний і спокійний, з кухні виходить Скай, виносячи на срібній таці три кухлики чаю. Кімнатою розпливається приємний запах жасмину, м'яти й меліси. Солодкавий запах лоскоче ніздрі та чарівним чином заспокоює.

   – Енджел некомпетентний янгол, дискредитував себе як наставника. Спочатку на заняттях, тепер і у вільний час поводиться дуже непрофесійно. За порушення правил і наших законів, буде негайно відведений до Головного Старійшини де отримає покарання за вчинені їм помилки. – Голосно і грізно, відчеканюючи кожне слово, ніби зачитуючи вирок на суді, промовляє Снег.

   Його поплічники цієї ж миті роблять крок уперед, наголошуючи на тому, що обговорення з приводу можливості неправильного трактування побаченого, бути не може. Енджел не кажучи й слова повільно обходить меблі й виходить на вулицю, за ним одразу конвоєм виходять і ці два амбали.

   – Ти вже мав би повернутися до роботи, а не продовжувати няньчити цю пропащу душу, – кидає він Скаю. Снег в останнє задоволено оглядає кімнату затримуючи погляд на мені – Не думай, що якщо отримала такий шанс, можеш робити все, що тобі заманеться. Завтра настане й твоя черга. – Я бачу, як цей бридкий тип насолоджується своєю владою над іншими. Всміхаючись якимось своїм думкам, він дуже гидко облизує губи і йде геть, навіть не зачинивши за собою двері.

   Я переводжу спантеличений і водночас гнівний погляд на Ская, який миттєво підіймає вказівний палець до гори, затикаючи мені рота. Він стоїть нерухомо декілька хвилин. І лиш тоді, ховаючи свою стурбованість за посмішкою, повертається до мене.

   – Нас таки прослуховували.

   В голові знову починає вирувати ураган думок, збільшуючи кількість питань у геометричній прогресії.

   – Чаю? – Втомлено запитує мій охоронець. Хочеться заперечити й почати виплескувати свої емоції вже зараз, але бачу його і мене ніби холодною водою обливає. Не можу описати словами, який жаль і тугу викликає його стан.

   "Це ніби, я разом з ним переживаю його емоції." – Очі розширюються від такої здогадки.

   – Ти завжди була розумна, але через свій запальний характер, приправлений емоційністю і поспішними висновками, вчиняєш вкрай нераціонально. – Задоволено відкинувшись у кріслі й попиваючи гарячий напій, вимовляє Скай. – Поговоримо? – Пропонує він, вказуючи на крісло навпроти.

   Беру чашку ароматного, заспокійливого чаю і сідаю на своє місце. Роблю ковток, який обпікає все в середині та нагадує, що я ще тут, жива, наскільки це можливо, і маю розібратися з усім, що сталося, чи принаймні допомогти своїм новим друзям не втрапити через мене до ще більшої халепи. Хоча ніде правди діти, я вже втягла їх у такі проблеми, що певно краще потрапила б до Пекла.

   – По-перше, перепрошу за вчинок Енджела, але ти маєш визнати, це він гарно придумав, – він широко всміхається згадуючи. – Добре, що ти пригадала щось нове і важливе, але ти це "щось" майже повідомила й іншим, він мав щось придумати. Враховуючи, що на даному етапі ти більше людина, чим янгол, в тебе переважає емоційна складова, він зіграв на вдачу і не програв.

   "Тільки поставив мене у незручне становище", – обурююсь я про себе.

   – Тільки врятував нас зберігши наші таємниці, – перебиває мене Скай. Його голос наповнюється нотками розчарування. – Чому ти завжди так поспішаєш з висновками? Чому зациклюєшся на одному відображенню, відкидаючи всі інші проєкції? Ти так ніколи не зможеш побачити картину в цілому.

   Соромно підіймати очі, бо кожне його слово чиста правда. Я й при житті весь час робила так. Чула не слова, а гонор з яким вони могли бути сказані, який сама і вбачала. Бачила не людей з їхніми проблемами, а їхнє нехтування мною і моїми інтересами. Як могло стільки егоїзму вміститися в такому невеликому організмі?