.7.

   Що відрізняє людину від тварини? Прямоходячість? Наявність сірої речовини, що робить з тварини – тварину розумну, тобто людину? Можливість відчувати цей світ та аналізувати отримані дані? Наявність співчуття та можливість ставити себе на місце іншого; не робити те, що не сподобалося б тобі та співчувати горю ближнього? Іноді дивишся на домашніх улюбленців і, здається, людей навколо не треба. Любов і піклування, розуміння і прийняття з їх боку набагато більше чим у більшості людей.

   Хто та як визначає рівень людяності?

   Що… означає… бути… людиною?

   Скрикую від нестерпного болю і стискаючи руку в кулак, щоб менше кровила, притискаю її до себе. З очей пирснули непрохані сльози, але то від болю, тож солоної води було небагато, що мене тішило, бо я хотіла достойно виходити з будь-якої ситуації. Поки моя біла тога вбирає великі краплі крові, що розтікається червоними узорами, ніби по білосніжному снігу, роззираюся.

   Біля мене стояв старий-кривий дідусь піднебесний. Він тримав закривавлену нитку, яку щойно сам і видер, та гидливо оглядав спочатку її, а потім мене. Його погляд палав незрозумілою мені енергією, але природа її зчитувалася інтуїтивно: цього типа треба остерігатися і контролювати кожне сказане слово.

   Енджел стояв осторонь з безпристрасним виглядом, але очі горіли, певно від люті на мої вибрики. Біля нього, по обидва боки, як вартові, стояли ще два ангели. На вигляд вони були як клубні вишибали, з такими ж агресивними пиками та також габариту. 

   В таких справах не можна поспішати. Варто дочекатися поки відкриються карти, що саме на мене хочуть повісити та вже потім будувати стратегію захисту. Інакше, сама себе зажену куди не варто. Старигань не витримує перший.

   – Невже ти думаєш, що тобі тут все дозволено? – Зневажливо шипить він, розприскуючи слину, немов трутку. Від болю стискаю сильніше вуста, намагаючись, щось вигадати.

   – Це моя ініціатива, Снегу. Не варто вплутувати новоспечену, через її незнання, що до чого. – Енджел говорив спокійно і впевнено, пильно дивлячись на свого опонента. У мене ж як і у дідугана від подиву округлилися очі до розміру блюдець.

   – Чому ти вступаєшся за неї? – Не хоче вірити словам сивочолий чоловік. – Навіщо тобі покривати невігластво?

   "З останнім я не погоджуюсь, але справді… навіщо?" – На цей раз мені вистачає розуму мовчати й не встрягати куди не просять.

   – Як я і сказав це була моя ідея. Я не звик, щоб за мене платили інші, – ні на секунду Енджел не відпускає його погляду. Мені ж стає дуже соромно, що я була такої поганої думки про такого доблесного лицаря. – Але, – продовжує він, – не розумію чому ви тут з'явилися? Звичайно процедура не призначена для такого сирого матеріалу ("Це я сирий матеріал? Щось вже більше не соромно."), проте це не протизаконний захід і я спостерігав за її діями, нічого катастрофічного вона не вчиняла. Тож повторюю питання, чому ви тут і звідки про це дізналися?

   Крутий контрнаступ, нічого не скажеш. Здається, навіть дідусь трошки розгубився такий швидкій зміні вітру розмови. Невпевнено кліпнув декілька раз і почервонів від люті за таку безтактність.

   – Енджеле, ти чудовий хлопець, але не забувайся. Я старший старійшина і цей випадок обов'язково буде передано Вісдому на розгляд. – Тут він робить паузу смакуючи свою погрозу і переможно посміхаючись, хоча мені здається, це особисто його думка і мій наставник просто пропустив це повз вуха. – Ангел-охоронець Френсіс повідомив, про несанкціонований контакт, про який не було домовлено завчасно, а враховуючи особу, яка зробила проникнення це вимагало негайного втручання, раз це не зміг зробити ТИ, – виділяє слово, переносячи всю провину на Енджела.

   – Що ж, прикро, що він сам не спромігся сюди завітати, – який він крутий, не поступається ні на йоту. – Проте, вдячний, що ви нагодилися так вчасно. Обов'язково передайте усе, що побачили й почули, Головному. Зустрінемося на розгляді.

   Дипломатично закінчив він, свердлячи поглядом зарозумілого дідугана, якого просто розпирало від такої його поведінки, але додати йому було нічого. Крутнувшись на місці, він швидкими кроками вилетів геть. Одразу за ним попрямувала і його свита бугаїв. Хвилину я боюся дихати, не те що говорити. Через мене Енджел встряг у велику халепу. Він же мовчки вслухався і дивився на порожні відчинені двері. Вичекавши, щоб вони точно зникли, він занепокоєно кинувся до мене.

   – Покажи руку, – хоча це не дуже схоже на прохання, його голос звучить стурбовано, а погляд змінився на переляканий.

   Я слухняно розгорнула кулак, який продовжував кровоточити й зупинятися кров не збиралася. Рана пекла вогнем, ніби на поріз тиснуть розпечені голки, краї запеклися, а місцями обвуглилися і в загальному вона виглядала справді бридко і страшно.

   – Ангели, як і душі в загальному, не мають тіл, а тому не можуть мати ран, але, – він уважно оглядає пошкодження і потім серйозно дивиться на мене. – Але коли відбувається контакт з часовими елементами, це робить душу дуже вразливою під час перебування на межі між різними часами та просторами. І ці рани настільки не схожі на земні, що й лікування потребують відповідного. Нам якомога скоріше треба до Ская. Він твій охоронець і його сила буде мати кращий результат.

   – Але ж ти теж тепер мій наставник, ні? – Для чого я це сказала, не розумію. Хочу, щоб він мене лікував? Настільки мізки замилила його мужність і те як він мене прикрив?

   – Це не те саме. Тому вставай і швидше, – хапає мене за здорову руку і тягне за собою. Не знаю, що трапилося далі, та до настання цілковитої темряви я пам'ятаю тільки це.

   "Я померла ще раз?"

   – Маю надію, ні, – до слуху долітає ласкавий голос Ская і навіть так я відчуваю його веселу вдачу.

   Повільно відкриваю очі. Я лежу на канапі у своїй вітальні. На кріслах по обидва боки від мене, сидять мій колишній охоронець і мій теперішній наставник. У повітрі витають нотки лаванди й меду. Тримаюся рукою за голову, яка ще трохи паморочиться, і намагаюся підвестися, та виходить тільки сісти.