.5.

   Як визначити, хороша перед тобою людина чи ні? Як зрозуміти, кому можна довіряти, а на кого краще не сподіваються? Хто може розпізнати щирість та чесність, від натягнутих усмішок та фальшивих дифірамбів? З ким можна розділити горе та поділитися щастям? Є люди прямолінійні, і хоча вони запальні й можуть наговорити гидоти в обличчя, це набагато краще за тих, хто приховує свої справжні емоції та бажання за маскою чесноти.

    Хто… з… тобою… поруч?

   Мене ніби тільки но викинула пралка: вичавлена, пом'ята і заплутана у собі. Наче спала, проте зовсім не відпочила. Мозок весь час працював змінюючи картинки минулого й теперішнього. Чую його ім'я і стає ще гірше.

   "Ніби мені власної похмурості бракує". – Обіймаю коліна руками й втискуюся у крісло ще глибше.

   – Сьогодні у Соул перший день навчання. Вісдом просив мене супроводити її. – Його голос безпристрасний і без емоцій як і він сам. 

   – Всі знають, що ти прокинулася. Підіймай дупу і мерщій на заняття. – Спираючись на спинку крісла, Скай навис наді мною зверху.

   – Мамцю, а можна я сьогодні захворію? – Підіймаю вгору над собою благальний погляд.

   – Хах, жарт зарахований, але йти все одно доведеться. Будеш себе гарно поводити на вечерю почастую солоденьким. – Голосно сміється мій новий опікун, поки я з неохотою встаю з місця.

   – Увечері? – Завмираю на місці. – Не зрозумій неправильно, але ти тепер моя нянька? – Збентежено оглядаюсь до янгола.

   – Щось на кшталт того, – продовжує посміхатися він. – Декілька днів я буду допомагати тобі в адаптації, – пояснює. – Правда, якщо ти не проти й тобі це треба. – Трохи ніяковіє чоловік.

   – Я не проти й буду рада, – тараторю занадто різко і швидко, але байдуже. Мені зараз дуже не вистачає когось рідного і близького. Тим паче не уявляю, що мені робити тут самій.

   – От і добре, – підходить ніжно посміхаючись і куйовдить мені волосся. Збирає посуд зі столу і йде на кухню наводити порядок. – Давай вже збирайся, Енджел зачекався.

   Суплячи брови кидаю погляд на двері, де видно одні крила. Чоловік стояв зціпивши зуби, але терпляче чекав, не заважаючи нашій розмові зі Скаєм.

   "Невже вистачило такту відвернутися" – пхикаю про себе і виходжу на вулицю, зачиняючи двері. Не вимовивши ні слова, наглядач попрямував у хмарні хащі.

   – Спершу зрозумійте одну просту істину – ваша історія закінчилася. Не дивлячись на Ваш вибір, це вже буде зовсім інше, почате з чистого аркуша, життя. – Мудрець робить драматичну паузу для привернення уваги тих небагатьох, таких як я новоспечених прибульців. – Все, що ви зробили, вже не має жодного значення. Незалежно від того, хотіли б ви щось змінити чи ні, не можна вплинути на минуле, окрім як провести роботу над помилками. Не соромтеся своїх вчинків, але навчіться бачити справжні мотиви та бажання. Сьогоднішній день присвячений прийняттю себе. Заодно більше зрозумієте про те, що відбувається по цей бік ширми, – широка посмішка ховалася десь у білосніжній, як сніг, густій бороді. Голос звучить доброзичливо і підбадьорливо. – За кожним закріплено наставника. Вони допоможуть вам зрозуміти, що до чого і швидше розібратися в тому, що відбувається. А тепер приступаємо, – з цими словами він повільно розвертається і йде геть із зали. Здається, він беззвучно пливе ніби хмаринка, у своєму білому одязі. По залі починається неквапливий рух і доноситься легке шурхотіння голосів. Один з таких звертався до мене.

   – Як показує практика, якщо ти не померла уві сні, то значить набідокурила до смерті. Тож думаю розпочнемо з кінця. – Як завжди за його інтонаціями можна було сказати… абсолютно нічого. У голові не вкладається, як такий емоційний скнара взагалі зміг стати янголом.

   "Вони ж мають вміти розуміти, співчувати, прощати. Невже не можна бути ввічливим, привітнішим чи приязнішим?" – Бідкаюсь про себе на нового вчителя.

   – Не складно, але з якої причини я зобов'язаний бути з тобою милим? – Навіть не повертаючи голови у мій бік, відповідає Енджел на мої уявні нарікання. З переляканими очима відстрибую на крок убік, рефлекторно прикриваючи рота рукою. – І випереджаючи дурні питання – так. Очевидно ж! Ми бачимо душі наскрізь, це дозволяє чути й думки, – не дивлячись на мене закінчив він, всім виглядом показуючи, як його дратує марнувати час на такі пояснення.

   – Тобто весь цей час… всі ви… чули про що я думаю? – Усвідомлення приходить повільно, підіймаючи рівень паніки й збентеження.

   – Ну фактично, таку можливість мають усі. Проте не всім це цікаво, тож деякі просто не реагують на ці хвилі. – На автоматі видає інформацію янгол.

   Розуміння, що всі мої коментарі були почуті, спочатку паралізує, а потім викликає хвилю обурення. Бо можна було хоча б попередити чи бодай якось натякнути. Однак, як то кажуть, після битви кулаками не махають, все одно нічим хорошим це не закінчиться. Залишається змиритися і переживати все в собі. Говорити більше не хочеться. Зі злими бісиками у погляді повертаюся до свого наставника з німим запитанням: "І що далі?"

   – Нічого, – куточок губ чоловіка поповз вгору у єхидній посмішці. Певно упивається з моїх внутрішніх переживань, принаймні точно не без цього, але ні. Піднявши руку на рівень голови, він демонстративно голосно клацає пальцями та завмирає. Встигаю тільки кліпнути, а все навколо інакше. Правда я не зрозуміла, це декорації змінилися чи нас перемістило, проте це до того моменту поки я нарешті роззирнулася.

   Мене оточувала напівтемрява. Я стояла одна, посеред великої зали на першому поверсі у колі зівак. Біля моїх ніг лежало понівечене падінням тіло. Так. Це були останні секунди, коли життя покидало мене.

   – Що сталося? – чіткий, тихий голос, що здається лунає звідусіль, заполонив порожнечу.

   – Вибуховий характер, розчарування, необачність, смерть. – Саме такий ланцюжок вималювався на питання. Переживши ці емоції, мені легше реагувати на те, що я бачу. Але це все одно до біса дивно.