.1.

   Що означає слово "щастя"?

   Ідеальне положення речей у житті? Це тимчасовий чи постійний стан? І взагалі це стан чи відчуття? Це вроджений чи набутий у процесі життєдіяльності "приз"? Як воно вимірюється чи оцінюється?

   А що значить бути "щасливою людиною"?

   Бути у списку журналу Forbes, мати купу грошей, впливу і влади? Чи може займатися улюбленою справою, не зраджуючи своїм мріям і не дивлячись ні на що? Можливо, це присвячувати себе іншим, займатися благодійністю і віддаючи усі сили всім допомагати й про всіх турбуватися? Чи напроти, займатися махінаціями, обманом і наживатися ошукуючи безнадійно простодушних дурників? Може це значить бути щасливчиком, мати інтуїтивне відчуття, що і коли треба робити, щоб розгледіти, не пропустити та скористатися нагодою? А якщо це значить бути "королевою" зі стервезним характером, яка весь час скандалить, вимагає і виставляє претензії, а її все одно пестять і плекають, носять на руках і здмухують пилинки? А можливо, навпаки, стан відданості – тепле почуття, коли ти любиш всім серцем і отримуєш таку любов у відповідь? Може це значить пожертвувати всім і навіть померти, щоб врятувати дорогу для тебе людину? Думати про себе і своє благо чи перейматися за інших?

   Для когось це звільнення від смертельного недугу, а для когось довгоочікувані дві смужки на тесті. Комусь добре, коли в інших все погано, а хтось вміє танцювати під дощем, не зважаючи на хаос у їхньому житті.

   Що… може… зробити… тебе… щасливою?

   – Френні, де тебе носило? – Я стояла схрестивши руки на грудях, зі злістю відбиваючи ногою нервовий ритм.

   – Соул, не починай. Ми ж ще встигаємо, – на ходу промовляє брюнетка, безтурботно посміхаючись на всі 32 зуби. Підійшовши, вона злегка схиляється, приобіймаючи мене однією рукою в знак привітання і схиляючи голову на моє плече заглядає у вічі. Не люблю коли вона так робить. Хочу, щоб вона знала, як мене дістають її постійні запізнення, але після "очей кота у чоботях" зі Шрека, мені вже нема чого сказати. Втомлено зітхаю і починаю рух до нашої аудиторії. Френсіс, все ще широко посміхаючись, наздоганяє мене і хапаючи під руку підлаштовується під мою ходу.

   Ми познайомилися в університеті та, хоча я знаю цю дівчину всього два курси, впевнена, що це знайомство на все життя. Мені не вистачало розкутості, а вона магічним чином вселяла впевненість, підтримувала мене в моїх починаннях. Ця дівчина ніколи мені не брехала: ані з ввічливості, ані заради провчити, ані для жарту. Вона говорила, що думала, без прикрас і красного слівця, хоча іноді це діяло надто протверезно. Але якщо бути відвертою, я завжди вважала цю її рису однією з найкращих. Розумна, врівноважена, завжди знає чого хоче і зробить усе, щоб цього досягти. Безстрашна, сильна духом, зі сталевим характером і при цьому цікава і весела. Френсіс генерує стільки ідей, що на їх реалізацію не вистачає ні сил, ні часу. З нею завжди затишно, комфортно і непередбачувано. Я щиро люблю її, з усіма перевагами й недоліками. Здається, це така дружба, про яку ходять легенди та в яку мало хто вірить. Але ось живий приклад, я і моя вже найкраща подруга, йдемо пліч-о-пліч спорожнілим коридором.

   – Може вже досить дражнити Фореста? – Моєму роздратуванню немає кінця. Мало того, що ми й так повсякчас запізнювалися, то тепер почали це робити зумисно.

   – Виключено, – не переставала посміхатися подруга, у передчутті знову побачити його збентежений вигляд. – Ти ж сама бачила, як він мило червоніє, коли нас відчитує. Шаріючись відводить погляд, намагаючись тримати себе в руках і не розглядати.

   Якщо подумати, то це була чиста правда. Молодий асистент, який перший рік, як почав викладати, намагався створити образ розумного і вельми серйозного вчителя, але зіткнувся з жахливим випробуванням. А враховуючи, що Френсіс дуже педантично підходила до вибору вбрання на його лекції (щоб і сексуально і без вульгарності), йому все важче було залишатися зібраним і стриманим. Однак, тут я б посперечалася. Мені здається моя подруга не вабила, а в прямому сенсі дратувала його своєю поведінкою тому, що йому справді доводилося боротися з самим собою.

   Пара тривала вже 5 хвилин, але містер Форест, ніби зумисне, не починав лекцію і чекав на нашу появу, схилившись над кафедрою та оглядаючи пустим поглядом зімкнені в замок руки.

   – Вибачте за запізнення.

   Незадоволено закочую очі, чуючи грайливі нотки в її оксамитовому голосі.

   "Абсолютно невиправна", – проноситься в голові, поки я оглядаю вільні місця в аудиторії.

   – Тепер можемо розпочинати. Тема сьогоднішньої лекції… – зовсім не звернувши ніякої уваги на нас, промовив чоловік.

   Не очікуючи такого, Френні на долю секунди застигає у проході. Я ж не помічаючи її збентеження, продовжую рух і наступаю їй ззаду на п'яти.

   – Здається, Форест починає відіграватися, – зловтішно шепочу я, злегка надаючи подрузі прискорення, підштовхуючи її вперед. Не виходячи зі ступору, але з моєю допомогою, ми швиденько проходимо між рядами й займаємо наші улюблені місця "на гальорці".

   – Дивно… – Френсіс ніяк не могла оговтатися від того, що сталося.

   – Та буде тобі. Людина нарешті виробила імунітет. Залиш ти вже його у спокої.

   – Тобі не здається його поведінка незвичною? – Кидаю збентежений погляд у бік подруги. Вона сиділа завмерши, скляні очі дивилася кудись в нікуди перед собою, а голос звучав приглушено, ніби з якоїсь кімнати, і чомусь нижчим тембром. Шкіра вкрилася сиротами. Стало лячно і ніяково, але за якусь секунду ситуація змінилася. Дівчина, як ні в чому не бувало, продовжувала займатися своїми справами дістаючи канцелярське приладдя.

   – Ти ж сьогодні складеш мені компанію в "Street"? – Вже зовсім буденно додала Френсіс. Я не знала як реагувати.

   "Що за метаморфоза? – Не могла допетрати я. – Це моя уява чи її розіграш? Що взагалі відбувається?" – Думки роїлися в голові як надокучливі мухи.