Частина 12

Осінній ранок повільно прокидався, наповнюючи кімнату м'яким світлом, що проникало крізь вікно. Зовні можна було почути легкий шелест листя, що падало з дерев, і тихий спів птахів, які вітали новий день.

Повітря було прохолодним, але всередині кімнати панувала затишна теплота. Лілі першою прокинулася від цього ранкового спокою.

Вона відчула, як її тіло огортає тепло пледа, а поруч – м'яке дихання Еліаса. Вона обережно простягнула руку, намацуючи його обличчя.

Її пальці ніжно ковзнули по його щоках, відчуваючи кожну рису його обличчя. Від її доторків Еліас повільно прокинувся, відчуваючи легке лоскотання на шкірі.

Він схопив її долоню і підніс до своїх губ, залишаючи ніжний поцілунок на її пальцях.

Його очі повільно відкрилися, і перше, що він побачив, був її усміхнений, трохи сором’язливий погляд. 

—  Доброго ранку, - прошепотіла Лілі, відчуваючи, як її щоки наливаються теплом.

Еліас, ще трохи заспаний, посміхнувся у відповідь, м’яко торкаючись її долонь.

— Якщо так починаються мої ранки, - промовив він, майже шепочучи,

—  Тоді я не проти прокидатися хоч кожного дня поруч із тобою. 

Еліас потягнувся, м’яко вдивляючись у Лілі, ніби не вірив, що вона тут – у його майстерні, його світі.

Він тихо засміявся, ніби тільки тепер усвідомив, що ніч, яку вони провели разом, була не сном.

—  Сподіваюся, тобі тут справді було зручно, - сказав він, ніби виправдовуючись за творчу недбалість майстерні, яка тепер здавалася йому трохи хаотичною. 

Лілі простягнула руку у напрямку підвіконня, яке знаходилося поруч із ліжком. Випадково її пальці намацали щось холодне і гладке.

Вона обережно торкнулася предмета, відчуваючи його форми і деталі.

Виявилося, що це була одна з фотокамер Еліаса, що стояла на підвіконні.

—  Мені тут подобається. Це місце, здається розповідає про тебе більше, ніж ти сам, - відповіла вона, злегка посміхнувшись.

Хлопець, зачарований тим, як природно вона почувалася тут, простягнув руку й обережно взяв один зі своїх фотоапаратів.

—  Я завжди думав, що фотографії – це наче частинки душі, які ти вкладаєш у кожен кадр. Коли знімаєш когось, хто важливий, ніби хочеш схопити саме ту мить, яка розкриває людину повністю, - промовив він, уважно дивлячись на Лілі.

— А зараз, гадаю знайшов момент, який би хотів зафіксувати назавжди.

—  Мене? – запитала вона тихо, і її обличчя засвітилося від несподіваного тепла, що прокотилося по серцю.

—  Можна ? – запитав він, налаштовуючи фотоапарат.

Лілі кивнула, і він уважно дивився крізь об’єктив, ніби намагаючись зафіксувати не лише її, а й те, що відчував до неї. Клацнув затвор, і він нарешті опустив камеру, вдивляючись у її обличчя вже без лінзи між ними.

У тиші їхнього спільного моменту з'явилося відчуття тепла і близькості, яке важко було передати словами.

Еліас поглянув на годинник і, зітхнувши, м’яко усміхнувся.

—  Схоже, настав час повертати тебе додому, - сказав він, хоча в його голосі відчувалося легке розчарування.

Лілі ледь помітно всміхнулася і кивнула, хоча в глибині душі теж не хотіла, щоб цей ранок закінчувався. 

Вона обережно підвелася, і її рука натрапила на стілець біля ліжка, де лежало її вечірнє вбрання.

Вона розправила його пальцями, відчуваючи тканину, яка тепер трохи контрастувала з ранковою прохолодою та затишком майстерні.

Еліас підійшов до неї і, бачачи її рухи, ніжно взяв сукню в свої руки.

—  Дозволь, я допоможу тобі, - сказав він, його голос був теплим і турботливим.

Лілі кивнула, і він обережно накинув сукню на її плечі, допомагаючи їй вдягтися.

Його рухи були ніжними і впевненими, ніби він знав кожен шов і кожну деталь цього вбрання.

— Але спершу, дозволь, я зав’яжу  собі очі, щоб не підглядати за тобою, - сказав він, взявши пов'язку і накривши нею свої очі.

Лілі засміялася, відчуваючи його турботу та джентльменство. Еліас обережно допоміг їй вдягнути сукню, тримаючи очі зав'язаними.

Його рухи були обережними і уважними, він намагався не доторкатися зайвий раз, але водночас допомагав їй якомога краще.

—  Тепер ти готова. - сказав він, відступивши на крок і знявши пов'язку з очей.

Еліас помітив, як Лілі злегка тремтить від прохолоди.

Він швидко підійшов до шафи і дістав теплий шарф. Обережно накинувши його їй на плечі, він відчув, як вона розслабляється під його дбайливими руками.

— Це ще один сувенір із моєї майстерні. - тихо пожартував він.

—  Дякую, - відповіла Лілі, відчуваючи, як у її серці ще більше розгортається вдячність і ніжність до нього.

Вони стояли поруч, насолоджуючись останніми хвилинами затишку в майстерні, перед тим як повернутися до реальності зовнішнього світу.