Частина 11

Коли вони нарешті дісталися до місця, Еліас вимкнув двигун і відкрив дверцята для Лілі. Вона відчула свіже повітря і запах деревини. Він вивів її з машини і, тримаючи за руку, повів до своєї майстерні — затишної будівлі, прихованої серед дерев лісу та оточеної дикими квітами.

Це було його місце, де він працював над своїми проектами, і куди ніколи не приводив нікого. Вона була першою.

Лілі відчула під ногами м'який килимок з опалого листя. Вони зупинилися перед дверима, і Еліас на мить вагався, перш ніж відчинити її.

Майстерня була наповнена запахом деревини і свіжої фарби. Лілі затамувала подих, почувши, як її серце б'ється в унісон з кожним звуком навколо.

Еліас ввімкнув світло, і теплий затишок приміщення обійняв їх.

—  Ми тут, – тихо промовив він, притримуючи її за лікоть.

—  Я завжди приходжу сюди, коли хочу побути в тиші або знайти натхнення.

Лілі зупинилася, обмацуючи простір навколо себе. Її пальці торкнулися м’якої тканини старого крісла, відчуваючи кожен його вигин. Згодом вона провела рукою по гладкій поверхні столу, вкритого його роботами.

Вона відчула текстуру фотопаперу і холод металевих рамок, які зберігали зображення світу, який вона не бачить.

— Тут так тихо і спокійно, - прошепотіла вона, відчуваючи, як кожен дотик розповідає свою історію. Еліас стояв поруч, спостерігаючи за нею з теплою усмішкою, задоволений, що може поділитися своїм найціннішим місцем з нею. Її ніжність і щирість зворушили його до глибини душі. В ту мить він зрозумів, що всі його сумніви зникли, що в його серці не залишилося жодного питання. Він кохав її всією своєю сутністю.

—  Лілі, - майже прошепотів він, торкнувшись її руки.

—  Я радий, що ти тут, зі мною.

 Вона підняла обличчя в його бік і, хоч не бачила його, ніби відчула кожен його рух, кожен порив.

Еліас обережно провів пальцями по її долоні, далі підніс її руку до своїх вуст, залишивши ніжний поцілунок. Лілі не могла бачити цього, але відчула кожен дотик, кожен трепет його серця, що билося зовсім поруч.

Вони мовчали, стоячи в темряві, огорнуті тишею і м’яким світлом від лампи, що мерехтіла на столі. У цій затишній тиші вони знайшли одне одного, ніби світ навколо припинив існувати, залишивши тільки їх удвох.

Вони ще кілька хвилин стояли, занурені в тишу, яку іноді порушував легкий тріск лампи.

Лілі насолоджувалася спокоєм, відчуваючи тепло його руки, коли раптом почувся легкий, але досить виразний звук – бурчання  в її животі. Еліас усміхнувся, розсміявшись так, що його сміх відгукнувся в стінах майстерні.

—  Тобі точно потрібна підзарядка, - пожартував він.

—  Тут є чай і, здається, залишилося печиво.

Обережно, але з лукавою усмішкою,  він провів її до столу, де стояла коробка з печивом і чайник, що ледь встиг охолонути після їхнього приходу.

 — Знаєш, я щось і не подумав, що ми сюди заявимось у вечірньому одязі,- він на мить поглянув на її сукню.

— Тобі, мабуть, буде зручніше в чомусь більш невимушеному?

Лілі кивнула, погоджуючись. Він швидко витягнув із шафи свою улюблену футболку – м’яку, широку, і простягнув їй.

—  Ось, тримай. Я відвернуся, - сказав він з удаваною серйозністю, але трохи кумедно, і, усміхаючись, пішов готувати чай.

Лілі взяла футболку, доторкнувшись до її тканини. Вона відчула м’якість та слабкий запах, що залишився від Еліаса, і на її обличчі з’явилася легка усмішка. Їй стало цікаво, як би вона виглядала в його одязі.

Він, звісно, відвернувся, але зловив себе на тому, що крадькома озирається, коли вона повільно знімала сукню, намагаючись не пом’яти її, і потім одягла його футболку. Вона в ній виглядала зовсім по-іншому: тепер вона була не елегантною гостею, а скоріше дівчиною, яку хотілося міцно обійняти і ніколи не відпускати.

Футболка спадала на її плечі, оголюючи ключицю, і Еліас відчув, як у нього раптом збилося дихання. Він швидко відвів погляд, але в ту ж мить Лілі зробила крок, намагаючись знайти його руку, і ненароком перечепилася через якусь деталь на підлозі. Вона похитнулася, і Еліас миттєво підхопив її, підтримуючи за талію.

Її обличчя опинилося просто перед його, зовсім поруч, і перш ніж хтось із них встиг щось сказати, їхні губи зустрілися.

Поцілунок був теплий і несподіваний, та одразу захопив їх обох. Її руки обережно обвили його шию, а він ніжно тримав її за талію, відчуваючи, як їхні серця б’ються в унісон.

Усе, що відбувалося навколо, зникло – залишилися лише вони, занурені в теплоту цього моменту. Коли вони нарешті відірвалися одне від одного, Лілі зніяковіло усміхнулася, а він, не відпускаючи її, тихо прошепотів:

— Здається, чай доведеться підігрівати.

Вони обоє засміялися, ніби розділяючи невеличку таємницю, яка належала лише їм.

 Еліас налив Лілі чашку чаю, і вони сіли за стіл, повільно насолоджуючись теплом напою та приємною тишею. Раптом Лілі згадала, що вони так поспіхом покинули вечірку, навіть не попрощавшись із рідними. Вона звернулася до Еліаса, трохи розгублено торкаючись його руки.