Частина 10

До місця призначення їхати ще було далеченько тому, молодик вирішив зупинитися, біля найближчого магазину.

— Окрім води, комусь ще щось взяти? – посміхаючись, Еліас запитав у дівчат.

— Мені лише воду, але негазовану, будь ласка. – прошепотіла Яріна і обернулася до вікна.

Еліас вийшов з машини і попрямував до магазину. Дорога, якою вони їхали, була оточена золотими та червоними деревами, що створювали справжню казкову атмосферу.

Листя, що падало з дерев, вкривало землю яскравим килимом, а сонячні промені, пробиваючись крізь гілки, грали на ньому різнокольоровими відблисками.

Коли Еліас повернувся з магазину, він передав Яріні пляшку негазованої води і сів за кермо.

— Дякую, – тихо сказала Яріна, не відводячи погляду від вікна.

Проїхавши декілька кілометрів вони продовжували свій шлях, дорога вела через мальовничі села, де будинки були прикрашені осінніми квітами, а на подвір’ях стояли гарбузи та інші осінні декорації.

Поля, що простягалися вздовж дороги, були вкриті золотистими колосками, що колихалися на вітрі.

— Еліасе, я зголодніла, – раптом сказала Лілі, порушуючи тишу.

— Можете щось купити?

—  Звісно, – відповів він, зупиняючи машину біля невеликого кафе на узбіччі.

— Що б ти хотіла?

— Може, сендвіч і чай? – запропонувала Лілі.

— Добре, зараз принесу, – сказав Еліас і вийшов з машини.

Сьогодні

Проїхавши декілька кілометрів вони продовжували свій шлях, дорога вела через мальовничі села, де будинки були прикрашені осінніми квітами, а на подвір’ях стояли гарбузи та інші осінні декорації. Поля, що простягалися вздовж дороги, були вкриті золотистими колосками, що колихалися на вітрі. — Еліасе, я зголодніла, – раптом сказала Лілі, порушуючи тишу. — Можете щось купити? —  Звісно, – відповів він, зупиняючи машину біля невеликого кафе на узбіччі. — Що б ти хотіла? — Може, сендвіч і чай? – запропонувала Лілі. — Добре, зараз принесу, – сказав Еліас і вийшов з машини. (треба продовжити діалог далі як еліас повернеться але зауваж моя героїння Лілі сліпа тому описуй правильно

Еліас повернувся до машини, обережно відчинив дверцята, щоб не злякати Лілі. В його руках був теплий сендвіч, загорнутий у папір, і стакан чаю, від якого йшов легкий аромат бергамоту.

— Ось, тримай, — м’яко сказав він, вкладаючи пакунок у її долоні так, щоб вона могла легко зорієнтуватися.

Лілі усміхнулася, провела пальцями по шершавому паперу, відчуваючи тепло крізь нього.

— Дякую, Еліасе. Я люблю, коли чай пахне так виразно, ніби він сам розповідає історію.

— Радію, що вгадав, — відповів він, сідаючи поруч. — Там було кілька варіантів, але цей здався мені найбільш затишним.

Вона обережно відкусила шматочок сендвіча й тихо засміялася:

— Ви знаєте, Еліасе, цей смак нагадує мені дитинство. Простий хліб, сир і трохи зелені — ніби повернення у ті часи, коли все було таким щирим і зрозумілим.

Позаду озвалася Яріна, нахилившись уперед: — Лілі, ти завжди так цікаво описуєш. Я дивлюся у вікно й бачу ці села, а ти відчуваєш їх зовсім інакше — через запахи й смаки.

Лілі усміхнулася й відповіла:

— Для мене кожна дрібниця має значення. Чай пахне історією, сендвіч — спогадами, а шелест колосків за вікном — це музика дороги.

Еліас уважно слухав і додав:

— Ви вмієте відчувати світ так, як інші навіть не здогадуються. Це робить подорож особливою для нас усіх.

Яріна знову глянула у вікно, де сонце грало на золотому листі: — Мабуть, саме тому ця дорога здається казковою. Кожен із нас бачить її по-своєму, але разом вона стає ще багатшою.

Лілі нахилила голову й тихо сказала: — Ви маєте рацію. Коли ми ділимося своїм баченням, дорога стає живою історією.

Коли вони нарешті прибули до пункту призначення, перед ними відкрився розкішний заміський маєток, розташований на узбережжі моря.

Місце виглядало як з казки: величезний старовинний будинок, побудований з каменю, стояв на невеликому півострові, оточений водою з трьох боків. Величезні вікна будівлі відбивали сонячне світло, створюючи враження, що будинок сяє.

Маєток був оточений доглянутими садами з різноманітними квітами, що цвіли у всіх відтінках осені. Високі кипариси та старовинні дуби додавали місцю величності.

Доріжки, викладені каменем, вели до головного входу, де стояли мармурові статуї, що додавали місцю ще більшої елегантності.

Вийшовши з машини, молоді люди попрямували до входу величезної зали, де зібралися всі гості. Зала була справжнім витвором мистецтва, поєднуючи в собі елементи старовини та сучасності.

Вхід до зали вів через просторий вестибюль з мармуровою підлогою та величезною кришталевою люстрою, що висіла під стелею. Сходи з червоного дерева з витонченими поручнями вели на другий поверх.

 Величезна зала була оформлена в класичному стилі з високими стелями,  стіни були вкриті шовковими шпалерами з золотими візерунками, а підлога викладена паркетом з темного дерева.

Величезні вікна, що виходили на море, пропускали багато світла, створюючи атмосферу простору та легкості.

Зала була прикрашена квітковими композиціями з осінніх квітів, що додавали приміщенню тепла та затишку. Величезні дзеркала в золотих рамах відбивали світло, роблячи залу ще більш просторою. На стінах висіли картини відомих художників, що додавали приміщенню елегантності.