Частина 9

—  Пані Хелен, пане Гарі, я навіть не знаю з чого почати розмову. – батьки влаштувалися у вітальні, яка  була втіленням затишку та елегантності.

Великі вікна пропускали м’яке сонячне світло, розсіюване легкими шторами. Підлога вкрита теплим паркетом, а стіни прикрашали нейтральні відтінки – від блідо-бежевого до теплого сірого.

На одній зі стін висів великий пейзаж, який створював враження, ніби вікно відкривалося в чарівний сад. Центральний предмет вітальні – велике дзеркало в золотій рамці, яке відображало кожну деталь інтер’єру.

Диван з м’якими подушками запрошував до себе, а крісла були розташовані так, щоб гості могли комфортно спілкуватися. На кавовому столику стояла свіжо приготовлена кава, аромат якої наповнював простір. Це було місце, де час сповільнювався, а розмови ставали глибшими.

— Можливо ви мене не зрозумієте, я не зможу засуджувати вас за це, як ви вже знаєте, кілька днів тому повернувся мій старший син, останні три роки він жив у Африці, він фотограф – документаліст, так от, він познайомився з вашою  донькою Лілі і вона йому дуже сподобалася.

Пані Харпер говорила дуже обережно, старанно підбираючи слова, вона навіть не пам’ятала уже коли востаннє так сильно нервувала, коли відчула на своїх плечах такий тягар відповідальності.

— Мій син дуже хороша людина, я це говорю не тому, що я його мама, він гідна людина, я впевнена, що ніхто не зможе подбати про вашу дочку краще, ніж він.

— Харпер, ви можете говорити ясніше, я зовсім не розумію що ви хочете сказати?

— Пане Гарі… - жінка відчувала себе страшено стомленою цією розмовою, начебто вона тривала усе життя і десь на півдорозі вже втратила сенс і стала незрозумілим не лише  її співрозмовникам, а і їй самій.

— Еліасу дуже подобається  Лілі і він просить у вас дозволу бачитися з нею, щоб вона краще про нього дізналася.

—  Що означає бачитися? – батько дівчини зовсім не розумів, про що говорить ця шаноблива пані.

—  Насправді це я наполягла на тому, щоб вони трохи поспілкувалися і краще впізнали один одного, мій син уже сьогодні готовий був просити руки вашої доньки, він налаштований дуже серйозно.

— А мені яка справа, як він налаштований? – вибухнув пан Гарі.

— Яка мені взагалі справа до його бажань! Яке він має право з’являтися ось так раптово і забрати мою дочку?

— Гарі, коханий, будь ласка не нервуйся. – спробувала заспокоїти його дружина.

—  Ти про це знала? – несподівано він повернувся до дружини і блиснув на неї поглядом, чого раніше ніколи не робив.

Зараз, завжди спокійний і усміхнений Гарі, нагадував пораненого звіра, який з останніх сил намагається захистити своє потомство.

—  Не знала, заспокойся. – на диво спокійно відповіла жінка і повернулася до гості.

—  Харпер, те, що ви кажете для нас дуже дивно чути, це не вписується в наші традиції, в наш спосіб життя, але я теж помітила інтерес вашого сина до моєї доньки. – жінка  на якийсь час замовкла, обдумаючи те, що хотіла сказати і знову продовжила говорити:

—  Нам потрібно подумати над тим, що ви сказали, це дуже важливе питання для нас.

—  Звичайно. – Харпер квапливо почала збиратися.

—  Я все чудово розумію і не думайте, що для мене це легко, Еліас такий, якщо він вирішив щось то відговорити його вже неможливо. – жінка зупинилася на порозі і подивившись на подружжя на останок промовила:

—  Я хочу щоб ви знали, я завжди буду поруч із Лілі, коли б їй не знадобилася допомога, я не дозволю нікому образити її, навіть своєму синові, коли ви дізнаєтесь його краще, то зрозумієте, що він гідний вашої доньки. – вона поїхала а над будинком нависла гнітюча тиша.

Тим часом додому повернулася Лілі, батьки мовчки поглядали на неї, Яріна теж мовчала, розуміючи, що до чого, після вечері у неї не залишилося жодних сумнівів щодо цілей візиту сім’ї Еліаса.

Обстановка в колі родини була напруженою, не витримавши такої напруги, Яріна взяла сестру за руку і відвела її до спальні.

Повітря та земля перенасичені вологою. Від важких крапель пожовклі трави низько похилилися до землі. Дощ вистукує свої мелодії на підвіконні і з розмашистою силою б’є по даху. Вітер уже давно зірвав з дерев все листя, воно лежить м’яким багряним килимом в їхньому саду.

А з вікна видно тільки сірість дощового дня. Начебто більше немає ніяких інших кольорів, крім сірого, все стає однотонним.

Батько провів поглядом дочок, схопив дружину за руку і потяг її в магазинчик, туди де їм ніхто не завадить і вони зможуть усе обговорити.

Щойно брязкіт дзвіночків затих на дверях чоловік оголосив, що не бувати тому, чого хочуть ці шановні люди. Лише через його труп!

— Коханий. – дружина стиснула його руку, намагаючись привести до тями.

— Наша донечка не зможе пізнати любов, якщо ми її так оберігатимемо і не будемо випускати з дому, ми можемо через свій батьківський егоїзм зробити її нещасною. Зараз ми поруч і піклуємося про неї, а як нас не стане вона залишиться зовсім одна. Ми повинні забути про почуття і тверезо оцінити ситуацію. – жінка благаюче подивилася чоловікові в очі.