Частина 8

І ось, нарешті, довгоочікуваний ранок настав, будильник, як вірний солдат часу, голосно і бадьоро прокричав, оголошуючи початок нового дня. Лілі, поволі прокинулася.

Її серце відразу ж запульсувало від хвилювання, а сліпі очі відчули м’яке світло ранкового сонця, що пробивалося крізь штори.

Вона простягнула руки, ніби намагаючись доторкнутися до цього нового дня, і глибоко вдихнула, заповнюючи легені свіжістю ранкового повітря.

Лілі усміхнулася, відчуваючи, як кожна клітина її тіла відгукується на думку про майбутню зустріч.

Вона знала, що сьогодні зустріне того, про кого думає серцем, не маючи уяви про його зовнішність.

Лілі піднялася з ліжка, кожен її рух був повний впевненості та очікування.

Вона відчувала кожен предмет у своїй кімнаті, кожен з яких був їй знайомий до дрібниць. Вона була готова зустріти день, який обіцяв стати одним з найяскравіших у її житті.

Зібравшись за кілька хвилин, вона побила свій особистий рекорд, востаннє так швидко вона збиралася коли їй було вісім років, батько тоді ще обіцяв, що дозволить покататися на справжньому великому коні а не на маленькому поні, яке не приваблювало її зовсім.

Тоді вона летіла вулицею швидше за вітер, хотілося б їй зараз також мчати назустріч ранку, але, жаль, останнім часом вона від багатьох звичок відмовилася, але робити нічого так розпорядилася доля…

Похмурі дні часто супроводжуються дощами.

Сіре, важке небо сумно плаче за ласкавим сонцем.

Тепер його не повернути...

Краплі дощу, немов сльози небес, тихо ковзають по шибках, зливаючись у ріки, вони малюють стежки, що зникають, як спогади, що тануть, не встигнувши зігрітись.

Дощові хмари мандрують невпинно, не знаючи меж, не чекаючи вдячності. Вони несуть в собі обіцянку зміни, нового початку, що прийде після бурі.

Так і життя, повне злетів і падінь, нагадує нам: за кожною негодою — ясність, за кожним дощем, що змиває біль, настане ранок, сповнений надії та сили.

Осінній дощ дрібно сіє свої крапельки, які танцюють блюз, все ллє та ллє, утворюючи гігантські калюжі та струмки. Кожна крапля, немов музикант, веде свій вальс на асфальті мокрому.

Вода, що стікає, збирається в струмки, що швидко мандрують по вулицях міста. Вони несуть листя, гілки, спогади, до річки, що приймає їх без заперечень.

А в повітрі витає запах землі, свіжий, вологий, наповнений життям, він нагадує про цикли природи, про вічне відродження, що не знає кінця.

Лілі вийшла з дому і прохолодне повітря ранку миттєво огорнуло її.

Вона закуталася в теплу шаль, яка нагадувала їй про затишок домівки. Шаль була м’якою та в’язаною, з візерунками, що нагадували про теплі обійми.

Лілі відчула, як шаль стала її захистом від холоду, але водночас зберігала тепло її серця, повного нових почуттів та надій. Дійшовши до кінця вулиці, зупинилася на хвилинку, щоб зробити глибоке, заспокійливе зітхання.

Вона стояла серед затишних будинків з вигорілими черепичними дахами, які бачили безліч історій. 

Калюжі на бруківці відображали м’яке світло ліхтарів, а дощові краплі тихо стукали по її парасольці, нагадуючи про ритмічність життя.

Вона відчувала солодку тривогу в очікуванні зустрічі з ним, з кожним кроком все ближче до місця, де вони мали зустрітися.

Старий район Любека оживав під звуки дощу, а Лілі відчувала, як її серце наповнюється теплом та надією, незважаючи на погоду.

Лілі відчула, як до неї долітає знайомий, улюблений та спокусливий аромат гарячих рибних бутербродів. Вона усміхнулася, усвідомлюючи, що його харизма та легкість спілкування могли переконати кого завгодно, навіть у найсміливіших ідеях.

І ось тепер, йдучи до нього, вона відчувала, як її серце наповнюється теплом та впевненістю.

Лілі перетнула вузьку доріжку, що вела до крамниці, де вони мали зустрітися. Її кроки були легкими.

Підійшовши ближче вона привіталась першою:

  —   Доброго ранку, Еліас. - м’яко промовила вона, її голос ледь торкнувся ранкової тиші.

  —   Я тут зовсім замерз в очікуванні, ти сьогодні проспала? - відповів він з легким сміхом, що зігрівав холодне повітря.

Її відповідь була веселим сміхом, який розлився навколо, немов музика.

Хоча Лілі не могла бачити світ навколо себе, її інші відчуття були гострими та чутливими. Її очі сяяли від радості, яку вона відчувала зсередини, а її щоки зачервоніли від холоду та легкого збентеження.

Вони стояли там, серед старовинних будівель та вузьких вуличок, де кожен камінь мав свою історію, а кожен подих вітру шепотів про нові початки.

 Цей момент став для них обіцянкою незабутньої пригоди, що лише починалася.

  — Здається мені, що ви говорили неправду, коли стверджували, що любите рано прокидатися.

  —   Ні, не брехав, просто я не спав всю ніч, тому поки не з’їм що небуть і не вип’ю чай доведеться терпіти моє бурчання.