Частина 3

Минуло два роки.

Сонце світило яскраво, незважаючи на ранню годину. Весь район ще дрімав, магазинчики, розташовані  вздовж вулички, були закриті та й сама вуличка була порожньою, лише з пекарні долинав смачний запах свіжоспеченого хліба.

Це означало лише одне – рання пташка прокинулась.

Лілі дуже любила відкривати батьківський магазин, у задній частині якого і була пекарня, її завжди зустрічав веселий дзвін дзвіночків над дверима і аромат гарячої випічки, що кружляє голову.

Через годину прокинеться вся вулиця, люди потягнуться в лавку за свіжою випічкою до сніданку, а  поки Лілі може залишитися з собою на одинці і мріяти про те, як мандруватиме світом, зустріне свого принца і житиме з ним довго та щасливо.

Вона похитала головою, посміхаючись своїм дурним думкам:

   «Незабаром двадцять шість років, а все ще вірю у казки.»

Увага Лілі, привернула шум, який доносився з боку пекарні і вже через хвилину з’явився дядько Омер, важко опустивши величезний кошик із хлібом перед дівчиною:

—  Доброго ранку дочко. – він привітався, погладивши її по голові.

—  Зараз закінчу та допоможу тобі розкласти хліб.

—  Доброго ранку дядько Омере, легкої праці, ти мені що не довіряєш? – променисто посміхнулася Лілі, обережно проходячи до прилавка.

—  Звичайно довіряю ягнятко, але між замісами тіста у мене багато вільного часу, треба ж його чимось зайняти.

—  Дякую дядьку. – дівчина сховала посмішку, не бажаючи щоб пекар зрозумів, що його хитрість давно розгадана.

Він під будь-яким приводом намагався опинитися поруч з нею, щоб допомогти, але вона допомоги не потребувала, з усім намагалася справлятися сама, правда переконати батьків у тому, що вона може самостійно відкривати магазин зранку та розкладати хліб було дуже складно, лише таємна обіцянка дядька Омера, не зводити з неї очей, змогла їх переконати.

Батьки нарешті здалися, і дівчина щоранку, як і останні десять років на самоті розкладала хліб, готуючись до приходу покупців. Присівши навпопічки біля нижньої полиці стелажу

Лілі почала викладати теплі батони, не втримавшись, відламала краєчок від одного і відправила до рота, із задоволенням прожувавши  тверду, хрустку скоринку, раптом пролунав дзвін, хтось зайшов, Лілі, здивувалася такому ранньому гостю і прислухалася до кроків зі свого укриття.

Вона одразу ж зрозуміла, що прийшов хтось незнайомий, тому не поспішала показуватися гостю, сиділа тихо, як мишка, прислухаючись до того, як відвідувач пройшов до прилавка, він завмер на хвилинку, і пішов у напрямку стелажу.

—  Чи є тут хтось?- почула вона хрипкуватий голос, який пролунав прямо над її головою.

Лілі променисто посміхаючись, підвела голову промовивши:

—  Доброго ранку!

Молодий чоловік, опустивши погляд завмер, побачивши ту саму дівчину, за якою спостерігав кілька хвилин тому, це сталося зовсім випадково, тай сам факт його присутності на цій вулиці, у цьому магазинчику також випадковість.

Еліас не зміг відмовити мамі, яка дуже просила допомогти їй з новою компанією, тому зранку він поїхав вибирати місцевість та робити пробні фотографії, а потім так замилувався красою старих,  вулиць, що сяють під променями сонця, яке нещодавно прокинулося, що вирішив поблукати трохи по околиці.

Він довго блукав вузькими, майже вертикальними вулицями старого району, вийшов на площу, але не затримуючись, пішов далі, углиб незнайомих вулиць.

Нарешті вирішивши повернутись назад, він звернув на ще один незнайомий провулок і опинився перед будинком, який був обплетений червоними павучими ліліями, двері якого зі скрипом відчинилися і звідти, тихо, наче збігаючи від батьків, вислизнула дівчина.

Хитро посміхаючись, вона озирнулася навколо, вдихнула ранкове  повітря на повні груди і безшумно ступаючи пішла вгору вулицею. Юнак мимохіть пішов за нею, і навіть озирнувшись і переконавшись, що поряд нікого немає, зробив кілька знімків, як раптом Лілі зупинилася і завмерла, ніби прислухаючись до звуків ранку, що прокидається.

Не озираючись, вона трохи постояла і зробивши кілька кроків уперед, опинилася в сонячному колі, дівчисько підняла голову назустріч сонячним променям, які щедро сипалися на  неї зверху. Витягнувши руки, вона вітала їх, ніби пестила у відповідь:

—  Добрий ранок. – тихо промовила вона і серце молодого чоловіка здригнулося від звучання її низького голосу.

—  Будь ласка, подаруй мені сьогодні хороший день.- попросила вона у сонця.

—  А я обіцяю тобі бути слухняною, не бісити сестру, не злити маму, слухатися тата і не чіплятися з дурними розмовами до дядька Омера.

—  Дивна дівчина.- усміхаючись промовив юнак, зробивши ще кілька таємних знімків.

Дівчина різко опустила руки, і все також не повертаючись, квапливо попрямувала вперед. Хлопець був упевнений, що  вона його помітила і шкодував, що налякав маленьку пташку.

Дівчина звернула за ріг і молодик пішов за нею, але її вже ніде не було, у її пошуках Еліас обійшов  усі сусідні вулички, всі закутки, але безрезультатно і коли вже здався і остаточно вирішив поїхати додому, по дорозі трапився магазинчик, у який він зайшов купити води.