Початок лінії долі

— Знову ти? Скільки років ти будеш мені снитися? — Лілі втомлено зітхнула. — Я навіть не можу розгледіти твоє обличчя, а волосся постійно змінює відтінок. Учора воно було м'яким, золотим… а сьогодні ти наче чорний кіт.

Фігура перед нею мовчала, але потім голос, приглушений, ніби доносився здалеку, заговорив:

— Послухай, Лілі, я давно хотів тобі сказати…

— ЩО?!

Лілі різко сіла в ліжку, серце шалено калатало. Вона кинула погляд на годинник і тут же підскочила.

— Вже п’ята вечора?! Це ж мій перший робочий день! Чорт, через цього хлопця у сні мене звільнять ще до першої зміни… який сором!

Тишу її квартири розірвав телефонний дзвінок. Лілі схопила слухавку — дзвонила Кіра, її найкраща подруга. Та наполягала на зустрічі перед роботою, переживаючи, як пройде перший день.

— Лілі, ти вже прокинулася?

— КІРА, ВІН МЕНІ ВЖЕ НАБРИД! — вигукнула дівчина, зриваючись з ліжка.

— Невже знову той хлопець?

— Так! Він хотів мені щось сказати, але будильник випередив його!

— Не знаю, що він там збирався тобі розповісти, але якщо ти прямо зараз не почнеш збиратися, ми не встигнемо випити кави перед роботою.

— Уже лечу!

Вона швидко натягнула одяг, схопила сумку і вилетіла з квартири. Попереду було багато запитань без відповідей: і сон, і нова робота, і цей загадковий чоловік із мінливим волоссям. Але спершу — кава.

Дві дівчини зустрілися в затишному кафе біля дому Лілі. У цей весняний вечір, коли вітер розносив пелюстки сакури містом, їхня доля змінилася.

— Пробач, Кіро, що запізнилася.

— Нічого страшного, з ким не буває. Давай спочатку обговоримо цю дивну роботу, на яку нас прийняли, а потім уже розкажеш про свій сон.

— А що тобі здається дивним? — Лілі зробила ковток кави і підняла брови. — Наче все нормально: прийняли швидко, працюватимемо вночі, зате весь день вільний. Зарплата хороша… Не знаю, як тобі, а мені все подобається. Ах, точно, ти ж у нас параноїк, — вона хіхікнула.

— От саме. Все надто добре, — Кіра схрестила руки. — І ще в офісі будемо тільки ми та двоє хлопців.

Лілі здивовано поглянула на подругу. Їх прийняли лише вчора, і єдина інформація, яку вони отримали, — це час і місце роботи.

— З чого ти взяла, що там будуть двоє хлопців?

— Ти що, не читала документ, який підписувала?

— Хах! Ти серйозно? Читати 99 сторінок?! Я що, самогубець?

— А дарма. Там був список співробітників. Крім нас, у ньому значилося ще двоє чоловіків.

Лілі засміялася і хитро посміхнулася.

— Боже, то ти через них переживаєш? Сподіваюся, вони красені. Їх двоє, тож якось поділимо, — вона підморгнула. — А я-то думаю, чому ти сьогодні з макіяжем та ще й у блузці.

— Ой, та ти й сама гарна, — Кіра фиркнула. — Волосся випрямила, духами новими надушилася… Невже все-таки подивилася документи?

Дівчата розсміялися. Розмова відволікла їх від тривог: ні нова робота, ні дивний сон Лілі більше не здавалися такими важливими. Час пролетів непомітно, і ось уже восьма вечора.

Подруги йшли темним парком, де ледь жевріло світло тьмяних ліхтарів, прямуючи до офісу.

— Думаєш, це те саме будівля?

Перед ними височіла довга споруда на безлюдній вулиці. Навколо — лише темні будинки та самотній ресторанчик. Усередині не горіло світло, а тиша була такою глибокою, що Лілі чула власне серцебиття.

— Лілі, у мене є ключі. Давай спробуємо відкрити двері й дізнаємося.

Дівчата зайшли в будівлю і побачили перед собою сходи. Усередині було темно і сиро, і їх охопило дивне відчуття.

— Здається, я чула, як пролетів кажан, — сказала Кіра.

Лілі тривожно зітхнула.

— Будь ласка, не перебільшуй, і так моторошно! Давай уже, пішли нагору, тобі ж теж потрібна робота.

Вони рушили до сходів, на яких лежав червоний килим. Підлога тихо скрипіла, а з верхніх поверхів долинав незрозумілий шум. Кожен крок посилював їхній неспокій, і ось вони вже підійшли до дверей. Лілі швидко її відчинила і голосно вигукнула:

— ВІТАЄМО, МИ НОВЕНЬКІ! ХОРОШОЇ НАМ РОБОТИ!

— Фуххх, це не злодії, — сказав хлопець, опускаючи бейсбольну биту.

— Ууууу, дівчата, ви тільки прийшли, а вже вкрали моє місце — бути тут головним клоуном, — піджартував другий хлопець.

Лілі трохи почервоніла, усвідомивши, як це виглядало збоку, але Кіра швидко перервала тишу, весело привітавшись:

— Привіт! У нас сьогодні перший день!

Хлопці переглянулися, і світловолосий хлопець підійшов до них, простягаючи руку.

Хлопці переглянулися, і світловолосий хлопець підійшов до них, простягаючи руку.

— Вітаю, леді. Совсім забув про вас! Я — Даніель, а цей брюнет — Кім. Проходьте, робочий 

— Чого дивишся? — невдоволено промовила Лілі.час почнеться за пів години, а поки що є час для знайомства.

Дівчата усміхнулися. Ці хлопці не здавалися грубими чи небезпечними. Навпаки, вони виглядали дружніми.

Уся команда вирушила в ресторанчик неподалік офісу.

— Що будете замовляти? — спитала старенька бабуся з доброю усмішкою.

— Нам як завжди, — сказав Кім.

— А вам, дівчата?

— Нам теж саме, — відповіла Кіра.

— Через десять хвилин усе буде готово.

За столом запала тиша. Дівчата не знали, що питати, а один хлопець постійно уважно дивився на них.

— Чого дивишся? — невдоволено промовила Лілі.

— От думаю, якими ідеями ви керувалися, коли так ефектно до нас заявилися, — з усмішкою відповів Кім.

Даніель штовхнув його в плече, бо зрозумів, що Кім навряд чи припинить підколювати дівчат.

— Можна запитання? — сказала Кіра.

— Так, звісно, можеш питати, — відповів Даниель.

— Чому наш офіс виглядає так моторошно, і чому зовні не було видно, що всередині горить світло?

Хлопці переглянулись між собою, і першим відповів Кім.

— Розумієш, Кіра, цей офіс орендує наш боос, і нам потрібно дотримуватися правил цього району. Одне з них — це заборона на світло, яке виходить назовні з будівель. 

Кіра і Лілі здивовано переглянулись, їх це сильно насторожило.