Не своїми очами

-Мгх… ммм…ай… - Я промичала від болю. Я одразу відчула різкий біль у руках. Шкірою я відчувала щось важке, що дуже давило на зап’ястя. Я намагалась порухати суглобами чи пальцями, але мої руки оніміли. В плечі давило. Мої руки були підняті вверх. Ледь відкривши очі я побачила свої ноги. Вони були недбало змотані мотузкою. Повертаючи головою я відчула різку біль. Пронизливий стук по скронях і відголоски чийогось крику. Напевно, мого. Тут холодно. Під мою джинсову куртку забігав льодяний подих. Хотілось звернутись калачиком і запитати: «Де моя мама? Я хочу додому…». Мої губи були пересохлі, потріскані, у роті не було і натяку на вологу.

Я ширше відкрила очі, світла в кімнаті майже не було. Підлога засипана землею, пилюкою. Можливо я в підвалі. Я примружувала очі, без окулярів я погано бачу. У цій великій кімнаті, в самому куточку, висів ліхтарик, що ледь світив. Стіни були холодними і земельними. На них висіли, напевно, садові інструменти, мотузки. В очі кинулись двері, що могли відвести мене додому. Я намагалась підвестись, але мої ноги були ватяними. Повільно повертаючи голову вверх, я побачила, що мої руки були прикуті до кайданів. Вони впивались в мою шкіру, а іржа дряпала, осипаючись мені на голову.

Шкодуючи себе, я сиділа на холодній підлозі і плакала. Всюди доносились якісь звуки, можливо, то були люди. Я намагалась кричати, але мій голос сів. Я хрипіла і кашляла так сильно, що здавалось зараз мене знудить. Я заснула. Темінь.

Пройшов деякий час, і я відкрила очі. Біля мене стояла тарілка з їжею. Вона була холодною, і здається вся в землі і чиємусь хутрі. Глянувши на їжу, очі зажмурились, вони не хотіли бачити цю гидоту. Але живіт пробурчав і слина моментально виділилась в моєму роті. Я облизала свої пересохлі губи і язиком відчула рани, що утворились від сухості. Вони запекли. Я не знаю, скільки я вже тут знаходжусь і де я взагалі. Я знову глянула на тарілку з їжею. Налипле сміття на каші, що взялась одним шматком, консервований горох, що обвітрився. Все це змушувало мій живіт бурчати, а мозок блювати. Я б може і хотіла їсти, але мої руки і ноги були зв’язані. Пальці ледь рухались, вони були холодними мов лід. Від безсилля я знепритомніла.

Прокидаючись, я подумала що я в своєму ліжку. Відчуття ніби після неймовірної вечірки, ти лежиш і голова розколюється, у роті сухо і тебе кидає в холод. Відкривши очі я зрозуміла, що знаходжусь там, де була вчора, і позавчора, і ще раніше. Очі бігали по кімнаті, шукали світло, за яке можна було схопитись. Ледь майорів ліхтарик у кінці кімнати, у самому кутку. Я намагалась зробити ривок руками, щоб підняти своє велике і важке тіло. Я намагалась підвестись, але змогла встати лише на коліна. Було боляче, суглоби нили, а тверда і холодна підлога впивалась в кістки. Я впала на землю.

-Чорт забирай… - Моя важка голова обперлась об руку, що досі була прикута до гори. В голові не було думок, лише стук чогось металевого та галас. Мені вже не було чим плакати. Мої очі пекли і повільно кліпали, розмита картинка кімнати змушувала мене кліпати частіше. В цей момент я подумала: «Окуляри… Мої окуляри». За жахливим болем, мені не було часу думати про то хто я, звідки і що було до цього. Я хотіла лише їсти, пити і таблетку від головного болю.

У кімнаті почувся шорхіт. Швидко, по стінці біг пацюк. Сірий, худий і жахливий. Його образ я побачила лише коли він підбіг по ближче. Його чорні очі, мов бісер, дивились на мене. Напевно, вже не варто думати, що я боюсь гризунів. Він бігав коло моїх ніг, торкаючись своїми маленькими лапками. Я відчувала від нього тепло. Довгий і рожевий хвіст, слідував за ним, залишаючи на підлозі, з пилюки і землі, візерунки. Як і я, він був голодним і стомленим. Знайшовши мою тарілку з їжею, він прийнявся їсти горох. Смачно чавкаючи, він тримав це зерно у своїх лапках і інколи дивився на мене.

-Їси… - Хрипіла я. Хоч сил зовсім не було, це було єдиною розвагою, що я мала. В цей момент, я відчула, що я тут не сама. Така маленька істота вселила в мене думку, що я тут не одна. Від жаху я відповзала назад. Я видавала голосні звуки відчаю і жаху. Ноги тремтіли і брикались. Своїми рухами я злякала пацюка. Він вронив останню горошинку і кинувся геть. Моє серце забилось сильніше і адреналін змінив непритомність. Я широко відкрила очі і дихала через рот. Моє тіло видало останню краплю поту. В темноті і невідомості я в конвульсіях мичала, хрипіла і дригала руками. В одну мить я почула металевий звук і мої руки, мішком, впали мені на ноги. Плечі відчули легкість. Шия занила, а передпліччя почало тремтіти. Оглядаючи руки, я побачила, як кайдани від іржі, замастили мені мої джинси у рудий колір. Піднявши голову я побачило, що гачок, на якому тримались металеві кайдани, зламався. Він був відігнутий, іржавий і хиткий.

-Це добре. – Подумала я.

Дивлячись на свої руки, я все ж бачила їх в кайданах. Холодні і білі кінцівки ледь згинались. Забурчав живіт. Я мельком глянула на тарілку з кашею, що лежить тут вже день, або два. Хотіла підвестись, але змогла лише лягти і повзти. Витягнувши руки вперед, я підідвинула тарілку ближче до себе. Підняти її в мене не було сил, тому я взяла в руку шматок цілісної каші. Я піднесла її до рота і вкусила. На зубах відчувався хрумкіт землі і чиясь шерсть. Я вкусила ще раз, і відчула крупинки каші, що нагрівались у мене в роті. Слини виділялось все більше і я вкусила третій раз.

Доїдаючи останні крихти, навіть, не доїдений горошок пацюка, я почула звук. Це був голос. Глибокий і страшний, ніби за дверима стояв страшенний орк або велетень. Він щось наспівував. Я відсіла назад, очікуючи, що ця людина зараз відчинить двері до мене. Але він пройшов повз. Завмерши в очікуванні я зрозуміла, що двері не зачинені, а просто закриті. Я почекала поки ця людина піде по далі. Обережно знявши мотузки зі своїх ніг я відкинула її по далі.