Між сном і пам’яттю

А може....

Мам, а може... Ти просто не чула,

Як я кликала — тихо, майже беззвучно..

Мам, а може… небо вкрало тебе на хвилину,

Та розтяглись на роки ті глибини?

Мам, а може.. я ще замала, щоб зрозуміти,

Чому «назавжди» приходить так рано.

Мам, а може… ти бачиш, як я прагну біль подолати

І мовчиш, бо сльози там — зайві?

Тат, а може... Ти просто пішов уперед,

Перевірити дорогу — чи безпечно мені.

Тат, а може... ти стоїш десь за спиною,

Коли мені страшно зробити крок...

Тат, а може... всі мої перемоги — це ти,

А всі поразки твій тихий урок.

Тат, а може... коли я мовчу й дивлюсь у підлогу,

Ти сідаєш поруч просто так...

А може... ви обидва живете в моїх звичках:

У тому, як я тримаю чашку,

Як поправляю волосся,

Як не вмію прощатись...

А може... моє серце — це дім,

Який ви так і не встигли покинути.

А може... кожна ніч — це спроба

Зустріти вас хоча б уві сні...

Мам, а може... ти пробачиш мені за всі слова,

Які я не встигла сказати.

Тат, а може... ти знаєш,

Як сильно я намагаюсь бути сильною...

А може... не я без вас,

А ви завжди зі мною.

А може... смерть — це не кінець,

А просто дуже довга пауза...

І якщо одного разу

Я знову скажу:

«Мам... Тат...»

І ви відповісте...

То я зрозумію:

я чекала не дарма.

Подобається

#258 в Різне
#7 в Поезія

Відредаговано: 24.02.2026