Між сном і пам’яттю

Крила захисту

Коли ніч тихо вкриває дорогу,
і серце втомилось тримать небеса,
я згадую світло — перше й глибоке,
де мама була, мов ранкова роса.

Вона не навчала гучними словами,
присутністю гріла, теплом своїх днів,
у кожній тривозі, у кожній мовчанці
лишивсь її голос, що лине зі снів

А поруч йшов той, хто тримав мою руку,
хто вчив не зламатися серед доріг.
Тато мовчав, беріг від розлуки
І вів мене впевнено, через поріг

Він знав, як стояти, ко‌ли світ хитає,
як не втекти, а прийняти удар.
Навіть без слів він залишив у серці
Такий незгасимий, палаючий жар.

Астрея Мор

Подобається

#258 в Різне
#7 в Поезія

У тексті є: сни і реальність, память, втрата батьків

Відредаговано: 24.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись