Між сном і пам’яттю

У кожному дні — ти

Минуло вже майже чотири весни,
Як серце моє обірвалось у змозі.
Ти снишся мені у мовчанні й пітьмі —
І я тебе кличу — в надії, в тривозі..

Мамо, прости, що не вмію без сліз,
Що час не лікує, лиш біль затихає.
Я хочу твій голос, твій дотик, твій сміх —
А світ мовчить.. І серце стискає.

Часто накриває... душа не жива,
Сльози змивають усмішку з обличчя.
Я — мов дитина, і в кожні слова
Шепочу: "Мамо, душа твоя вічна".

Ти — мій янгол, мій спокій і дім,
Та життя не питає, коли відбирає.
Я донька твоя.. і з болем німим
Кожен мій день тебе все шукає.

Астрея Мор

Подобається

#258 в Різне
#7 в Поезія

У тексті є: сни і реальність, память, втрата батьків

Відредаговано: 24.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись