«між серцем і заздрістю»

РОЗДІЛ 5. ПІДЛИЙ ХІД МАРГАРИТИ

Маргарита вирішила не обмежуватися лише спостереженням. Вона надіслала Тарасові повідомлення з натяками, що я нібито з кимось зустрічаюся. Слова були хитрі, як отруйні стріли, вони ранили, хоча й не мали правди.

— Тарасе, вона з кимось бачилася, — прочитав він повідомлення, похмурий, але сумнів у його очах був коротким.

Я помітила зміну у його поведінці. Він став трохи замкнутішим, питав про мене більше, ніж зазвичай, ніби щось перевіряв. Серце стискалося від страху, але я знала: панікувати рано.

Того вечора ми зустрілися в парку, де все почалося. Я взяла його за руку і подивилася прямо в очі:

— Тарасе, ти знаєш мене. Я з тобою, тільки з тобою.

Він глянув на мене і посміхнувся крізь сумнів:

— Я знаю, Аліно. Я ніколи не повірю їй, навіть якщо вона спробує все.

Маргарита тим часом стояла неподалік, бачила нашу близькість і ковтнула роздратування. Вона не знала, що справжня сила кохання не в словах, а в серцях, які обирають одне одного щодня.

Ми йшли разом, тримаючись за руки, а вечірнє світло відкидало довгі тіні на доріжку. Кожен наш крок був доказом того, що кохання сильніше за інтриги.

— Давай разом долати все, що буде, — шепотіла я.

— Разом, — відповів він, стискаючи мою руку.

І в той момент я зрозуміла: Маргарита може плести будь-які інтриги, але наше кохання витримає все, якщо ми будемо разом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше